Догматика баптизму стоїть на основних протестантських віросповідних і культурних принципах: одна віра, одна Біблія, загальне священство віруючих. Дотримуючись традиційного християнського погляду на Бога, баптисти вважають єретичними антитринітарні елементи вчення (передусім в інтерпретації Трійці) та культу, що їх у XIX - XX ст. продовжують сповідувати деякі протестантські відгалуження. Це становить суттєву перешкоду для об'єднання сучасних пізньопротестантських течій.

Прихильники баптизму заперечують рятівну місію церкви, роль духовенства як посередника між людиною і Богом, не визнають церковної атрибутики, інституту чернецтва, дотримуються двох християнських таїнств - хрещення та євхаристії, які тлумачать символічно, та обрядів ординації, шлюбу і похорону [8, с. 456-489]. Баптисти визнають тільки свята, пов'язані з іменем Христа, а також мають свої, так би мовити, побутового характеру - День матері, День немовляти, День єдності, День жнив тощо. З перших днів виникнення баптизм виступав з вимогою релігійної свободи, віротерпимості, відокремлення церкви від держави [7, с. 367-395].

Такі характеристики основних положень ідеології баптистів і відрізняють їх від інших, більш догматичних або харизматичних течій протестантизму, про які мова піде пізніше.

Загалом, баптизм був однією з найбільш поширених течій в Україні. Це ми можемо визначити, спираючись на такі данні [9, арк. 289-335]:

Найбільш поширеною ця конфесія була на території Центральної України - Сумській, Житомирській та Київській областях - 57% всіх офіційно зареєстрованих громад.

На Півдні України найбільш поширені баптистські громади були у Запорізькій області. Як зазначено в матеріалах Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР, в післявоєнний період визначилась чітка тенденція щодо протестантських громад - їх кількість зменшувалась, але чисельність віруючих залишалась незміною або зростала. Так, наприклад, станом на 1946 р. в Запорізькій області діяло 84 громади, загальною кількістю 3560 віруючих; 1950 - відповідно - 57, 3509; 1961 - 37, 3762 [10, арк. 87-113].

Цей матеріал дає підстави стверджувати, що наповнення громад баптистів збільшувалося, не дивлячись на зменшення чисельності релігійних осередків, особливо у місті (станом на 1964 р. діяло дві громади майже по 600 осіб). Зменшення кількості громад вказує на продовження антирелігійної політики влади, яка шукала будь-яких підстав для ліквідації общин, їх штучного об'єднання та укрупнення.

Причини такої політики були наступними. Насамперед, великі громади краще піддавались контролю, ніж дрібні та незареєстровані. Такий курс давав змогу тотального контролю, економії часу і коштів. В певну громаду надсилали наглядача, який отримував заробітну платню, пільги і мав надсилати щомісячні звіти щодо діяльності общини. Примусове укрупнення громад давало, таким чином, більш якісний результат для вищих органів нагляду - Уповноваженого, одразу отримував звіти по областях, а не по кожній громаді [11, арк. 45-78].

Віруючим така політика була незрозумілою та неприйнятною. Особливо негативно вона відобразилась у сільській місцевості. Адже об'єднували громади, що знаходились на відстані 8-10 км. одна від одної. Таким чином, у післявоєнний період дії влади залишалися антирелігійними .

Уповноважений у справах релігійних культів по УРСР, І.Д. Назаренко, у березні 1950 р. надаючи характеристику протестантським громадам, зауважував про існування тенденції до об'єднання громад. При цьому він констатував, що органи влади ефективно перешкоджали зазначеній тенденції, ведучи до того,

щоб громади задихнулися на корені . Громади, що налічували лише офіційно зареєстровану двадцятку , або меншу кількість членів, знімались з реєстрації, а їхні члени не приєднувались до інших общин офіційно. Громади переставали діяти. Подальші клопотання громадськості про дозвіл реєстрації релігійних осередків ігнорувались, навіть при збільшенні чисельності віруючих [12, арк. 67-89].

Уповноважений ставив питання своїм підопічним в областях - у чому полягала причина чисельного збільшення громад, зокрема за рахунок невіруючих і, особливо, молоді [12, арк. 67-89].

Уповноважений Ради у справах релігійних культів по Запорізькій області - Кірюта В.І. зазначав у своєму звіті у квітні 1953 р., що йому невідомими були випадки, коли громада розпалась по причині, що частина її членів перестала бути віруючими [13, арк. 123-135].

Другою характерною рисою змін у протестантських громадах в післявоєнний період стало їхнє динамічне зростання у промислових регіонах, на місцях великого будівництва.

Наприклад, у звіті Уповноваженого по Херсонській області за 1953 рік зазначалось наступне. "Вивчаючи рух ЄХБ в області, слід відмітити, що у районі будівництва Каховської ГЕС та Південноукраїнського каналу зосереджуються великі маси робітників, які все активніше вступають у громаду ЄХБ. Існує тут лише одна громада, але вона стрімко росте - у 1945 р. нараховувала 45 членів, 1950 р. - 77, а у 1952 р. - 127" [13, арк. 123-135].

Зазначена тенденція збільшення громад у великих промислових районах простежується по всі території Південної України до кінця 60-х років.

На території інших південних областей - процеси у громадах ЄХБ були схожими - збільшується кількість віруючих при штучному зменшенні числа самих громад, стрімко зростає число віруючих в обласних та районних центрах [9, арк. 289-335].

Другою за кількістю віруючих протестантською конфесією були п'ятидесятники. П'ятидесятництво - одна з порівняно молодих течій протестантизму Воно виникло в США на рубежі XIX—XX ст. і динамічно розвивалося. Це найбільш