Засновується п'ятидесятницьке вчення на новозаповітному сюжеті про зішестя на апостолів-учнів Ісуса Христа Святого Духа. Зовнішньою ознакою хрещення Святим Духом віруючі визнають, як правило, глосолалію, тобто розмову з Богом незнайомою мовою. Характерною особливістю п'ятидесятницва, що приваблює більшість віруючих, є можливість спілкування з Богом саме з допомогою Святого Духа. Із самого початку в п'ятидесятництві не було строгої централізації, єдиних принципів віровчення, культу [6, с. 345-367].

Після війни керівники п'ятидесятників почали звертатися до органів влади з клопотанням дати їм можливість відновити свій союз і зареєструвати громади, але їм відмовили. Залишався останній шанс - піти на об'єднання з євангельськими християнами-баптистами.

П'ятидесятники нічим особливим не відрізнялися від баптистів та євангельських християн у питаннях віри, хоча великий наголос робили на Святому Дусі, що й сприяло підтриманню їхніх сил і можливостей для проповідування.

Невдовзі, у 1945 p., керівники п'ятидесятників уклали так звану Серпневу угоду про об'єднання з євангельськими християнами-баптистами. В документі зазначалося, що за своєю догматикою і порядком богослужінь п'ятидесятники є "дуже спорідненою течією до євангельських християн і баптистів". Внаслідок Серпневої угоди дві відомі протестантські течії злилися в єдиний союз. Цю угоду підписали представники керівного центру п'ятидесятників А. Бідаш, Д. Пономарчук, І. Панько, С. Вашкевич і, звичайно, члени президії Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ). На нараді вирішили ввести до складу ВРЄХБ Д. Пономарчука як представника п'ятидесятників. До ВРЄХБ приєдналося близько 400 п'ятидесятницьких громад, які налічували майже 25 тисяч членів. Серпнева угода 1945 р. передбачала відмову п'ятидесятників від глосолалії та від обряду омовіння ніг [8, с. 456-489].

У 1947 р. до ВРЄХБ приєднались і євангельські християни в дусі апостолів. Частина п'ятидесятників, проте, не визнала угоди і не пішла на об'єднання.

Уповноважений у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР І.Д. Назаренко у своєму звіті зазначав, що п'ятидесятники (мовою документів - трясуни) поводять себе замкнено, притримуються конспірації, майже не розмовляють з незнайомцями [12, арк. 111-124].

Дійсно, більша частина представників цієї конфесії приєдналась до ЄХБ. На 1950 р. це було 366 громад із загальною чисельністю віруючих - 18078 чол. Вони лояльно віднеслись до союзу, але пізніше виникло багато непорозумінь, що наприкінці 70-х рр. ХХ ст. призвело до розпаду Союзу ЄХБ.

На території Південної України знаходилась значна частина громад, які не визнали Союзу та продовжили діяти нелегально. На 1955 р. діяло близько 150 общин п'ятидесятників чисельністю 2770 членів. Лише в Криму їх нараховувалось близько пів тисячі віруючих (у м. Сімферополь - було дві громади, що об'єднували 260 членів).

Таким чином, п'ятидесятницькі громади об'єднували велику кількість віруючих, мали значний вплив на Союз ЄХБ. У нашій країні вони почали свою історію саме на Півдні, мали тут значний вплив та власну структуру. Але внаслідок антирелігійної політики держави громади п'ятидесятників втратили свою особливість у практиці та богослужінні, тому, зливаючись з баптистами та копіюючи їх. Ті громади, які не визнали об'єднання мали діяти законспіровано та нелегально, піддаючись постійним переслідуванням з боку влади.

Серед протестантських громад, які діяли на території Південної України слід відзначити Адвентистів сьомого дня, які посідали за чисельністю третє, після ЄХБ, місце у легальному протестантизмі. До кінця 80-х років ХХ ст. в Україні кількість віруючих у їхніх громадах, за офіційними даними, становила близько 20 тис. осіб [9, арк. 289-335].

Назва Церкви Адвентистів сьомого дня походить від головних засад її віровчення. Це, передусім, віра у близькість Другого пришестя Ісуса Христа, або адвентус (лат. - пришестя), а також - дотримання Суботи, сьомого дня тижня як Божого дня, присвяченого поклонінню. Джерелом вчення адвентисти визнають лише Святе Письмо, а Старий Завіт відкидають. Головна ознака їхнього віровчення - очікування близького другого пришестя Христа для Страшного Суду. Вони вчать, що всі пророцтва про друге пришестя Христа на землю вже збулись і тому найближчим часом необхідно чекати кінця нинішнього світу. Адвентисти відкидають церковну обрядовість, шанування хреста, ікон та мощей, молитви до святих угодників Божих. Адвентисти сьомого дня є найпоширенішою гілкою численних общин адвентистів. Окрім них існують "Спільнота життя і другого пришестя", "Євангелічні адвентисти", "Адвентисти грядущого віку" тощо [14, арк. 67-94].

Як зазначено в офіційних документах, ця секта не набула значного поширення і діяла, здебільшого, на території Західної України, так само як єговісти. Та певна кількість громад знаходилася й на території Півдня, найбільше у Криму - 27 громад за період 40-х - 60-х рр. До закінчення Другої Світової війни радянські органи її не реєстрували, всіляко переслідували. Відношення влади саме до цієї громади можна побачити через свідчення одного з членів громади АСД [12, арк. 111-124].

В 1944 році, скориставшись слушною нагодою, член церкви С.І. Касьяр, зібрав необхідну для реєстрації кількість віруючих - так звану "двадцятку" і офіційно зареєстрував общину в органах радянської влади. Церква вважала, що сміливий вчинок Касьяра - це є Божий дар, бо уже після 1946 року радянська влада перестала реєструвати релігійні общини.

У 1954 році община купила будинок на ім'я П.І. Кулакова