УДК 94(477)"1956/1964":328

Г. Г. Кривчик

ПРЕДСТАВНИЦЬКІ ОРГАНИ ВЛАДИ В УКРАЇНІ У ПЕРІОД "ВІДЛИГИ" (1956-1964)

Статтю присвячено спробам демократизації представницьких органів влади УРСР протягом 19531964 рр. Доведено, що хоча формально проводилась лінія на підвищення у суспільному житті ролі Рад усіх рівнів, громадських організацій і самодіяльних формувань, та насправді у кожній важливій справі все вирішував апарат партійних органів. Усім же народним обранцям залишалося лише формально ухвалювати будь-які їхні рішення, а найбільш достойним серед них - ще прикрашати собою президії різних урочистих зборів і форумів.

Ключові слова: "відлига", органи влади, демократизація, УРСР

Згідно з радянською міфологією державна влада в СРСР належала трудящим, під якими малися на увазі робітники, колгоспні селяни, трудова інтелігенція. За сталінською Конституцією 1936 р. вони реалізовували свою владу через Ради депутатів трудящих. Система Рад в СРСР включала Верховну Раду СРСР, що складалася з двох палат - Палати Союзу та Палати національностей, Верховні Ради союзних та автономних республік, місцеві (обласні, міські, районні, районні в містах, селищні й сільські) Ради депутатів трудящих.

Найвищим органом державної влади в республіці була Верховна Рада України, яка налічувала 457 депутатів, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 4 роки. Вибори до Верховної Ради УРСР проводилися по виборчих округах за нормою 1 депутат на 100 тис. населення. Участь у виборах фактично була обов'язком для всіх громадян, що досягли 18- річного віку. До тих, хто з якихось причин відмовлявся брати участь у виборах, з боку владних структур застосовувалися різні форми впливу - від умовлянь до залякування. Втім, переважна більшість виборців брали участь у виборах із задоволенням, тим більше, що на виборчих дільницях обов'язково працював буфет, де продавалися всілякі делікатесні страви, продукти й ласощі. Тому не дивно, що явка на виборах наближалася до абсолютної. Так, у 1959 р. на виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад взяло участь 99,98% виборців [ 12, т.2, с.325].

Верховна Рада України обирала Президію Верховної Ради, яка їй була підзвітна, і Верховний Суд УРСР, утворювала уряд республіки - Раду Міністрів УРСР, відповідальну перед Верховною Радою УРСР і їй підзвітну. Президія Верховної Ради УРСР обиралася на першій сесії з числа депутатів у складі: Голова Президії, двох заступників, секретаря і 15 членів Президії. В 1954 - 1969 рр. Головою Президії Верховної Ради України був Д.Коротченко, досвідчений партійний функціонер, один з колишніх керівників партизанського руху в Україні.

Президія Верховної Ради скликала чергові та позачергові сесії, видавала укази, дає тлумачення діючих законів, мала право проводити референдуми, скасовувати постанови і розпорядження Ради Міністрів, а також рішення і розпорядження місцевих Рад у разі їх невідповідності законові. У період між сесіями Верховної Ради Президія увільняла з посад і призначала окремих членів уряду за поданням Голови Ради Міністрів УРСР з наступним внесенням на затвердження Верховної Ради УРСР. Верховна Рада УРСР утворювала постійні і тимчасові комісії. Так, Верховна Рада УРСР 5-го скликання (1959 р.) утворила такі постійні комісії: мандатну, законодавчих передбачень, бюджетну, в законодавчих справах, по промисловості і транспорту, сільському господарству, освіті і культурі, охороні здоров'я і соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування.

В Україні відповідно до числа адміністративно-територіальних одиниць в 1960 р. налічувалося 25 обласних, 339 міських, 604 районні, 74 районні у містах, 8,6 тис. сільських Рад депутатів трудящих. Депутатський корпус місцевих Рад налічував понад 392 тис. осіб [12, т.9, с.245]. Вони обиралися за тим самим принципом, що й депутати Верховної Ради УРСР, але строком на 2 роки. Право обирати і бути обраними до місцевої ради мали громадяни України, яким на день виборів сповнилося 18 років.

Уособлюючи державну владу в регіонах й населених пунктах, місцеві Ради несли відповідальність за культурно-політичне, господарське будівництво на своїй території, встановлювали місцеві бюджети, керували діяльністю підлеглих їм органів управління, забезпечували охорону державного лад, сприяли зміцненню обороноздатності країни, виконання законів та охорону прав громадян. У 1962 - 1963 рр. до відання місцевих Рад було передано підприємства побутового обслуговування населення, а також значну частину житлово-комунального фонду.

Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад депутатів трудящих були виконкоми. Вони обиралися на першій сесії ради кожного нового скликання в складі голови, його заступників, секретаря й членів. Кількісний склад виконкому визначала сама рада. В практиці радянського будівництва в Україні виконкоми обласних Рад обирався, як правило, в кількості 15-17 осіб, районної - 7-11, міської - 7-15, селищної і сільської - 5-7 осіб [12, т.2, с.364]. До складу виконкому могли бути обрані лише депутати відповідної Ради. Всі питання мали вирішуватися на засіданнях виконкому простою більшістю голосів. Виконкоми скликали сесії ради ( в строки, передбачені Конституцією УРСР. Зокрема, обласних Рад - не менше 4-х, міських і районних - 6-ти раз на рік.

Місцеві Ради (крім сільських і селищних ) утворювали відділи, що здійснювали управління за напрямами: освітою, культурою, торгівлею, побутовим обслуговуванням населення, фінансовою діяльністю, житлово-комунальним господарством тощо. Місцеві Ради також обирали постійні комісії, які їм були безпосередньо підпорядковані.

Склад депутатського корпусу певною мірою відбивав соціальну структуру населення республіки й регіону. За результатами виборів