з'їздів інструкторів. Пізніше, у квітні 1923 року нарком Клименко звинуватить Любченка в тому, що переважна більшість їх була із старих кулаків та дільців кооперації, що серед них був лише незначний відсоток комуністів [23]. Тому підготовка фахівців із сільськогосподарській кооперації організовувалась шляхом навчання молоді у відповідних середньо-спеціальних та вищих навчальних закладах. Вже наприкінці 1922 року правління "Сільського господаря" заснувало для них стипендії. Протягом 1923 року було встановлено шефство "Сільського господаря" над декількома школами, а також надавалася грошова допомога кооперативному інститутові ім. Таган-Барановського, технікуму ім. Стещенка [24], були асигновані кошти на утримання кооперативної школи ім. Терещенка в Одесі, школи Червоних Старшин та Олександрійського інституту [25].
На момент прийняття на себе двадцятип'ятирічним Панасом Любченком керівництва сільськогосподарською кооперацією України, фінансове становище останньої було досить скрутним. Уставний фонд Союзу складався із основного капіталу, до якого надходили вступні неповоротні кошти від кожного союзу, що входили до складу "Сільського господаря", у розмірі 500 тис. карбованців, а також відрахувань від прибутків і пожертвувань, пайового капіталу, до якого кожен член Союзу вносив членський пай в розмірі 1 млн. карбованців, запасного та спеціального капіталів [26]. Загальний баланс "Сільського господаря" станом на 01 грудня 1922 року становив 674929972 карб., що фактично за тогочасним курсом золотого карбованця дорівнювало 562191 карб. золотом. Із них тільки 16481 карб. були власними коштами, які становили лише три відсотки балансу, а інша частина (97 %) складалася із займу в Держбанку та авансів на поставки. Наявні фінанси в повному обсязі вже були витрачені на придбання сільськогосподарського інвентарю, який знаходився на складах Союзу, і ще не встиг дійти до селян-споживачів. В той час кредити, які були видані "Сільському господарю" банковими установами терміном на 2-3 місяці, фактично треба було повертати. Невідповідність строків кредитування з реальними строками обороту капіталу в сільському господарстві призвело до тяжкого стану сільськогосподарської кооперації. Це ще раз підтверджувало необхідність вирішення питання про отримання сільською кооперацією довготермінових кредитів, обсяг яких, за попередніми розрахунками правління, повинен був сягати 53 млрд. золотих карбованців [27]. Уряд не міг обіцяти надати кооперації такі кошти. Тому кооперації необхідно було самій шукати гроші на свої справи [28].
Новий склад правління на чолі з головою рішуче взявся за вирішення цього питання. Вже 31 жовтня "Сільський господар" звертається до Держбанку з проханням затвердити вексельний кредит в сумі 360 млрд. карб. Через декілька днів підписує з тією ж банковою установою договір на купівлю хлібу [29]. Наявні борги Держбанку в 60 млрд. карбованців на засіданні правління 21 листопада 1922 року було вирішено виплачувалися цукром, а борги Украінбанку покривалися за рахунок нового кредиту Держбанку. З іншого боку постала проблема стягнення боргів із союзів, які входили до складу самого "Сільського господаря". Для цього з'ясовувалися випадки злонаміренной просрочки виплат і в разі встановлення таких фактів стягнення боргів вирішувалося через суди [30]. Але це проблеми не вирішило. Тому правління "Сільського господаря" 8 грудня приймає рішення порушити перед Економрадою і Президією ВУЦВК питання про відкриття йому довготермінового кредиту в 2 млрд. золотом для забезпечення селянських одноосібних та колективних господарств інвентарем та на організацію збуту сільськогосподарських продуктів. В своєму зверненні до уряду правління аргументувало це тим, що сільськогосподарська кооперація при своєму заснуванні отримала мізерні кошти, а мобілізація засобів з низів неможлива була через втягування в кооперацію незаможного об'єднаного в комнезами селянства з метою об'єднання останніх в союзи колгоспників. На VII партійній конференції КП(б)У у квітні 1923 року Панас Петрович зазначе, що вже на той час "Сільському господарю" вдасться залучити до кооперації більше 500 тис. селянських господарств, 68% з яких припадало на незаможницькі та середняцькі. Але це призвело і до певних проблем: "У нас было два пути. Или тот путь, который намечали беспартийные кооператоры - помаленьку, объединяя сначала наиболее богатую часть крестьян, или тот размах, который мы сделали. Мы вовлекли незаможников и, есте- твенно, хозяйственная база отстала от политического размаха". У травні 1924 року на VM! конференції КП(б)У, знову повертаючись до проблеми селянських виробничих об'єднань, зазначалося, що кооперативи на 55 % були в руках комітетів незаможних селян. Саме тому за думкою Панаса Любченка держава повинна була через Наркомзем очолити процеси кооперації не тільки в промисловості, але і в сільському господарстві. За таких умов кооперація на селі мала стати хлібною фабрикою чи взірцем того як потрібно було вести сільське господарство. Панас Петрович був впевнений в тому, що кооперація в тому вигляді, в
якому вона була на той момент, не тільки не була потрібною, але й могла дати негативний результат як в політичному, так і в господарському відношенні [31]. До того ж ще не була завершена робота ліквідаційної комісії старої сільськогосподарської кооперації, і її майно не було передано відповідно Декрету ВУЦК "Сільському господареві", що погіршувало ситуацію. Тому за рішенням правління, як представник "Сільського господаря", Панас Петрович Любченко на зборах уповноважених ВУКС вступає у переговори із її президією про негайну передачу майна старої сільськогосподарської кооперації [332.
Для розширення ринку збуту виробленої продукції та закупівлі сільськогосподарської техніки і добрив в перших числах січня