Наприкінці квітня 1923 року відбулася І Всеукраїнська торгово-фінансова нарада, на якій головував П.Любченко. На нараді розглядалися актуальні на то час питання фінансового становища сільськогосподарської кооперації, отримання спеціальних кредитів, участі у Всеросійській сільськогосподарській виставці тощо [35]. Панас Петрович виступив перед зібранням з оглядом проблеми взаємовідносин сільськогосподарської кооперації з іншими видами кооперації. II суть полягала в тому, що Російські кооперативні центри вели зносини з сільськогосподарськими союзами України за спиною Всеукраїнського Союзу сільськогосподарської кооперації "Сільський господар". За наслідками цієї доповіді було вирішено покласти край такій ситуації та позбавити Російські кооперативні центри такої можливості [36].

Питання довгострокового кредитування сільськогосподарської кооперації дуже гостро стояло протягом всього 1923 року. До нього поверталися знову і знову. В квітні 1923 року правлінням "Сільського господаря" було порушено клопотання про відкриття кредитів українській сільськогосподарській кооперації перед Промбанком та Сільхозбанком на суму 1 млрд. карбованців. Крім того з метою отримання кредитних коштів у Московському банку "Сільський господар" вступити в Всекобанк при умові, щоб Всекобанк кредитував лише його, не приймав у свій склад Сільгоспсоюзів України, а паї вступивших Сільгоспсоюзів передавав "Сільському господареві" [37]. Переговори про одержання золотої позики велися і з Украінбанкам. В серпні 1923 року за дорученням президії правління фінансовий відділ підписав комісову угоду з Українба- нком на розповсюдження 1 млрд. карб. золотої позички на умовах його договору з Наркоматом фінансів України [38].

Загалом за 1923 рік правлінню "Сільського господаря" вдалося залучити в сільську кооперацію 1445 млн. карбованців золотом кредитних коштів, що становило 12,5 % від всіх коштів "Сільського господаря".

Іншим напрямком діяльності правління Всеукраїнського Союзу сільської кооперації стосувалося залучення нових членів та відкриття їм кредитів. Тільки за 1923 рік до "Сільського господаря" вступило понад 500 нових членів.

Фінансування членів Союзу відбувалося виключно по індивідуальним договорам терміном до 1,5 роки під 18 % річних і 2 % на утримання спеціального капіталу для довготермінових позик. Середній строк позик складав 0,5 року. Розподіл кредитів у 1923 році між членами Союзів за територіальною ознакою виглядає наступним чином:

За підсумками роботи 1923 року правлінню "Сільського господаря" вдалося збільшити суму власних капіталів Союзу до 130 тис. карбованців золотом, а заборгованість знизити до 83 % від загального обсягу фінансового обороту [39].

Правління "Сільського господаря" та особисто П.П.Любченко стежили за тим, щоб сільськогосподарські кредитні товариства обслуговували головним чином слабкі селянські господарства. Допомога колгоспам з боку "Сільського господаря" полягала в утворенні спеціального фонду колгоспів, в пільгах по довготермінових кредитах і ссудам спеціального призначення, в скидках як по операціях по постачанню, так і по операціях збуту. Фонд колгоспів призначався головним чином для довготермінового кредитування колгоспів на агротехнічні та землевлаштувальні заходи і роботи, меліоративні заходи в справі зрошення і будівлі колодязів, осушки болот тощо, обладнання підприємств по переробці продуктів господарства колгоспів, на розвинення окремих галузей господарства, як-то: тютюноводство, хмелеводство, скотарство тощо, та обзаведення робочою худобою і кіньми та збільшення таких фондів при райсільгоспсоюзах. Кредити видавалися на термін від 1 до 5 років [40]. Так, у 1925 році позики кредитних товариств були розподілені між біднотою та середняками у співвідношенні 6:3,5. Понад 37 % колективних господарств одержали довготермінові кредити. 1200 сільськогосподарських кредитних товариств за вісім місяців надали позику близько

600 тис. селянських господарств, що становило 11 % від загальної їх кількості на Україні. Це призвело до збільшення кількості кооперативних селянських господарств. Якщо на 1 січня 1924 року сільськогосподарська кооперація об'єднувала тільки 357 тисяч, або 7,3 %, селянських господарств України, то на кінець 1925 року - вже 1385 тис. господарств, або 28,3 %. Значно збільшився і товарообіг кооперативних товариств (з 1922/1923 року до 1924/1925 року зріс у 12 разів). За період з жовтня 1924 року до липня 1925 року кошти системи загальногосподарського кредиту на Україні зросли з 18 до 50 млн. карбованців [41, 64].

Підвищення ефективності виконання поставлених перед Всеукраїнським Союзом сільськогосподарської кооперації завдань за думкою П. П.Любченка потребувало негайної реорганізації відділів, розвитку інфраструктури тощо. Протягом перших кількох місяців головування Панаса Петровича правління приймає рішення про відкриття нових бібліотечного, торгівельного, транспортного відділів, об'єднано відділ постачання та збуту [42]. В наслідок ряду змін у 1924 році до структури центральної контори "Сільського господаря" входили фінансовий, агроплантаторський, збутовий, організаційний відділи, відділи постачання (при ньому транспортний підвідділ) та колгоспів, секретаріат [43].

Дуже гостро на той час постало питання необхідності розмежування функцій Наркомзему і "Сільського господаря" в сфері роботи по колективізації. Вже на початку січня 1923 року на засіданні правління розглянуто та затверджено проект такого Положення [44]. І лише у січні 1924 року це Положення було затверджено з боку Наркомзему та вступило в силу. Так, за Всеукраїнським Союзом сільськогосподарської кооперації здебільшого закріплювалися організаційні функції: розробка уставів всіх видів сільськогосподарських об'єднань, втягування колгоспів в сільськогосподарську кооперацію, надання агро-інструктивної допомоги колгоспам, їх кредитування та розподіл довготривалих кредитів, які отримувалися від Держбанку, організація переробки, закупок та збуту продуктів колективних господарств, а також організація