Для встановлення зв'язків української сільськогосподарської кооперації з ринком СРСР, захисту інтересів "Сільського господаря" і сільськогосподарської кооперації України в СРСР, вишукання державних та кооперативних кредитів в квітні 1923 року рішенням правління крім Московського було також відкрито Петроградське представництво "Сільського господаря" [46]. Представництва знаходилися у віданні правління "Сільського господаря", під його загальним керівництвом та очолювалися завідуючими. Остаточно Положення про представництва були затвердженні на засіданні правління в жовтні 1923 року [47].

Так як до обов'язків правління "Сільського господаря" входили повноваження прийому на роботу та звільнення співробітників, для оптимізації організації роботи центральних установ Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації за ініціативи Панаса Петровича Любченка у 1924 року було переглянуто штати центральної контори [48]. В 1924 - 1925 роках проведена перевірка діяльності багатьох кооперативних об'єднань. Партійні комітети розглядали діяльність кожного комуніста і безпартійного в кооперативних органах. В результаті цих перевірок багато керівників були позбавлені своїх посад через своє минуле. В цей час партійні організації активно залучали до контролю над господарською діяльністю кооперації широкі маси пайщиків: членів комнезамів, комсомольців та середняків. Наприкінці 1924 року ЦК КП(б)У організував перевірку невиробничих партійних осередків з метою "очищення рядів партії від нестійких елементів". Це час, коли було розпочато гоніння на Троцького. Як комуніст та керівний працівник Панас Петрович був прикріплений до партійного осередку фабрики імені Леніна, що знаходилася в Жовтневому районі м. Харкова. Комісія, що перевіряла цей осередок, 16 грудня 1924 року одноголосно прийняла рішення про залишення у лавах РКП(б) П.П.Любченка, а 13 січня 1925 року партійний комітет затвердив це рішення [41, 62].

До завдань "Сільського господаря" відносилась і організація заготівель - збуту продуктів землеробства та пов'язаних з ним промислів. З початку свого головування в Союзі П.П.Любченко постійно виносить на розгляд правління питання щодо ходу заготівель зернових та технічних культур. Він сам неодноразово виїжджав в регіони. Так, у грудні 1922 року був відряджений до Полтавщини з метою організації закупки жита [49]. Вже у січні 1924 року ревізійна комісія у своїх висновках обстеження діяльності правління "Сільського господаря" за 1923 рік констатувала, що хлібні операції проведені успішно: "При сучасних умовах "Сільський господар" досяг найвищого успіху серед установ, які проводили заготівлю хліба на Україні" [50].

Ще у жовтні 1922 року на Другому з'їзді Уповноважених "Сільського господаря" було визнано одним з невідкладних завдань цілої сільськогосподарської кооперації України організацію кооперативно-цукрової промисловості. Тоді правлінню "Сільського господаря" наказувалося зробити дослідження цукрово- кооперативної справи, виявити всі можливості по плантируванню буряків для заводів Цукропромтресту, так само визначити максимальні можливості сільськогосподарської кооперації в справі оренди цукроварень [51]. До реалізації цього завдання правління Союзу поставилося досить уважно. Вже 7 травня 1923 року Любченко П.П., доповідаючи правлінню про роботу комісії по піднесенню сільського господарства, вносить пропозиції, по-перше, визнати за необхідне допомогу розвитку спеціальних культур (тютюнництва, хмільництва, райдерева, цукрових буряків) та племінного скотарства, по-друге, визнати необхідність допомоги з боку держави сільськогосподарській кооперації України [52]. Найбільшого розвитку набули цукрова справа та тютюнництво. Так, основним напрямком діяльності Київської філії були налагодження роботи цукроварень та заготівля палива для них [53]. І хоча операції з технічними сільськогосподарським продуктами у 1923 році складали лише 2.86% балансу, периферія була зацікавлена в збутові цих товарів, тому їх більша кількість була рентабельною [54]. Реалізації цукру кооперативних цукроварень найбільшого обсягу досягала на московському ринку. І тут основним завданням правління "Сільського господаря" було заключення найбільш економічно вигідних для української кооперації договорів. Прикладом того може слугувати рішення правління Союзу від 27 серпня 1923 року щодо відхилення пропозиції Московського Торсбанку (з яким не зійшлися в ціні) та проведення переговорів з Азіатсько-Російським Торгово- Промисловим Товариством [55]. Сприяння розвиту спеціальних культур відбувалося і за рахунок кредитування цієї галузі. Вже в серпні 1923 року правлінням "Сільського господаря" було засновано тютюновий фонд, який складав спеціальний капітал Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації.

Цей капітал формувався з відрахувань від платні плантаторам за зданий через сільськогосподарську кооперацію тютюн як по договорам, так і по заготівкам тютюну, а також з внесків відрахувань тих організацій, для яких сільськогосподарська кооперація заготовляла тютюн і призначався для допомоги кооператорам в спеціально тютюнових справах. Допомога видавалася грішми або товарами по потребі тютюноводів з виплатою в твердій валюті тютюном. Розпоряджався цим фондом "Сільський господар" [56]. Як наслідок, якщо до 1923 року в УСРР було 3784 сільгоспкооперативи, то в 1925 році їх вже було понад 5,5 тисячі і 2924 кооперативи з цього переліку були спеціалізованими [57, 108; 110].

Голова правління спрямовував діяльність "Сільського господаря" і на розширення збутових операцій. Збут сільськогосподарських товарів відбувався не лише на теренах Радянського Союзу, але й за кордоном. Для цього правлінню для забезпечення інтересів Союзу надавалася можливість відкривати як на Україні, так і за кордоном відділення, окремі агентства, представництва, інформаційні бюро, контори, склади, а також входити в