Не меншого значення правління "Сільського господаря" приділяло справі електрифікації села та меліораційній земель. Наприкінці грудня 1922 року правлінням були проведені переговори з Електротехнічним центром Центрального району, який взяв на себе зобов'язання проведення всіх робіт, які відносилися до електричної частини облаштування села, розробляючи відповідні проекти та кошториси і постачаючи електроматеріали та кваліфіковану робочу силу. Електрифікаційна справа була організована правління за рахунок одержаного кредиту в Держбанку [67]. Питання про необхідність проведення меліораційних заходів піднімалося правлінням "Сільського господаря" вже в травні 1923 року [68]. Хоча меліораційне бюро було створено та розпочало свою діяльність тільки у січні 1925 року. Найбільший розвиток меліораційна справа набула на болотах "Перевід", "Нідра", "Вакулівка", "Руда" та "Руда нетяга", відбулася осушка боліт Карань, Чумак, Смолин, Золотокошка. Але проведення цих робіт зіткнулося із рядом проблем: малою кількістю інструментів, відсутністю фінансування організації висілки робочих на місце роботи. 12 квітня 1925 року відбувся Всеукраїнський з'їзд меліораційних товариств. І лише за перше півріччя 1925 року було проведено 18 округових меліораційних з'їздів [69].

Значну увагу "Сільський господар" приділяв і благодійній справі. Прикладами того можуть слугувати рішення правління щодо виділення на заклик Червоно Хреста тисячі карбованців на допомогу постражда- лим Грузії від землетрусу [70] чи шефство над Глобинською лікарнею [71].

Селянська кооперація, представлена Всеукраїнським союзом сільськогосподарсько-кредитної кооперації "Сільський господар", розглядалася компартійним керівництвом як перехідна ланка до тотального усуспільнення в аграрній сфері та використовувалася для підтримки зовнішньополітичних акцій більшовицького режиму, здійснюваний у руслі комінтернівської стратегії. Радикальна зміна спрямованості кооперативного руху в інтернаціональному аспекті пов'язувалася комуністичним керівництвом з участю радянських кооперативних центрів в діяльності Міжнародного кооперативного альянсу (МКА). На початку 20-х років МКА був найбільшою міжнародною організацією, що об'єднувала майже 100 тис. кооперативних спілок з 50 млн. пайовиків більш ніж з 30 країн світу [72]. Міжнародна громадськість висловлювалася за співробітництво з радянською кооперацією. На конгресі МКА в Базелі в 1921 році більшість делегатів (773 проти 4640) всупереч позиції ЦК Альянсу проголосували за визнання радянської кооперації [73, 63].

У зв'язку з господарсько-політичною ізоляцією радянських республік процедура вступу до МКА "Сільського господаря" затягувалася. Ще в літку 1923 року через представництво Укрзовнішторгу в Лондоні "Сільський господар" звернувся до МКА з приводу прийняття українського центру сільгоспкооперації до цього міжнародного об'єднання. І лише 19 квітня 1924 року, надіславши на адресу ЦК МКА офіційну заяву про вступ до Альянсу разом з рекомендацією Вукоопспілки та сплативши пайовий внесок у сумі 292 ф.ст., "Сільський господар" отримав офіційне повідомлення про своє членство у МКА.

Діяльність українських кооперативних центрів, включаючи і "Сільський господар", у складі МКА жорстко регламентувалася владою. Згідно з постановою кооперативної наради при ЦК КП(б)У 23 лютого 1925 року при організаційно-розподільному відділі ЦК за участі представників "Сільського господаря", "Вукоос- пілки , Укрсільбанку та Книгоспілки була створена підкомісія для вироблення принципів та форм звітності української кооперації перед МКА. Менш ніж за півроку політбюро ЦК КП(б)У 20 липня 1925 р. спеціально заслухало питання про відносини української кооперації з Міжнародним кооперативним альянсом. За доповіддю секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича була прийнята інструкція, відповідно до якої усі стосунки українських кооперативів з МКА з принципових питань повинні були відбуватися з обов'язкової санкції Ц КП(б)У і при узгоджені з кооперативним керівництвом СРСР.

У зв'язку з заявою, зробленої від імені німецької групи а МКА І.Кауфманом ще на Стокгольмському засіданні виконкому МКА влітку 1924 р. про неправомірність радянського представництва в керівництві Альянсу, його генеральний секретар Г.Мей розповсюдив між національними кооперативними центрами спеціальний меморандум. Він пропонував замінити окремі представництва кооперативних центрів радянських республік на єдине, оскільки, на його думку, "національні республіки СРСР, хоча номінально й організовані як самостійні держави, але не мають дійсної автономії і самостійності і фактично управляються єдиною вищою владою. Що знаходиться у Москві". Керівництво радянської кооперації, зацікавлене у збереженні і розширенні свого впливу у середовищі кооперативного руху, відразу ініціювало колективну декларацію протесту від імені радянських кооперативних центрів, у тому числі і від українського "Сільського господаря". Підготовлена майстрами радянської казуїстики у Москві, декларація посилалася на ефемерне конституційне право вільного виходу кожної республіки із складу Радянського Союзу. Тема представництва радянської кооперації в керівництві Альянсу гостро постала на засіданні ЦК МКА в Парижі 1925 р.

В жовтні 1925 року П.П.Любченко їде у складі радянської делегації в Париж на пленум Центрального міжнародного кооперативного об'єднання, на який прибуло 40 делегатів від кооперативних делегатів 12 країн. Радянська кооперація була представлена 11 делегатами.

В ході обговорення доповіді Г.Мея представник України Панас Петрович Любченко заявив, що вимога зменшення радянського представництва у складі ЦК МКА "ображає міжнародні кооперативні почуття" кооперативного населення СРСР. Від імені українських кооперативних центрів, грузинської організації "Це- кавшарі", вірменського "Айкопа", азербайджанського "Азертирака" він звернувся до кооперативного форуму, прохаючи захистити права радянських кооперативів [73, 61-65]. Радянська делегація зуміла не допустити