Метою даної наукової розробки є аналіз причин, хід та наслідки штучних етносоціальних змін, яких зазнав Крим в період тоталітаризму. Науковим завданням є аналіз етнополітики радянського уряду, яка привела до зміни етнічного складу населення Криму у 1950-1980-х рр., нівелювання національних особливостей і свідомості народів, а штучно організовані міграційні процеси, змінюючи етнічну структуру Криму, викликали зміну її основних показників: мови, культури, національних традицій, самосвідомості.

Сучасні дослідники вважають, що в основі вагомих суспільно-соціальних змін лежать декілька взаємопов'язаних процесів: міграція, урбанізація, індустріалізація та культурний розвиток [7, с.27]. Нівелювання національних особливостей регіонів СРСР, які вирізнялися самобутньою культурою, мовою, звичаями, тощо було проголошено стратегічним курсом соціальної чи як вона називалася у ХХ ст. - національної політики. В епіцентрі цих процесів опинився український народ, Україна та особливо її південна частина.

За підрахунками Є.А. Янковської лише за 1959-1965 рр. межі України покинули 2,5 млн. чол., в тому числі 0,5 млн. - в плановому порядку оргнабору (організоване переселення і призначення випускників навчальних закладів). У той же час імміграція на Україну в ці роки з інших республік перевищувала еміграцію з республіки на 20%, (тобто за 7 років на Україну переселилось близько 3 млн. чоловік). За Є.А. Янковською баланс змін для України такий: природній приріст - 3,5 млн., еміграція - 2,5 млн., імміграція - 3 млн. [13, с.49-54]. Дані свідчать про аномальні міграційні процеси на Україні, про масштабну її русифікацію. Річ у тім, що абсолютну більшість переселенців (75%) складали росіяни і цим пояснюється яким чином серед населення УРСР число росіян за 1959-1963 рр. зросло на 1,5 млн. осіб [14, с.142-147]. Далі процес збільшення російського населення продовжувався, щоправда вже з меншими обертами [7, с.28].

Руйнація традиційної поселенської структури, численні соціально-адміністративні реорганізації, що відбувалися у 60-70-х рр. ХХ ст., також мали на меті остаточне руйнування тих традиційно-історичних коренів, яким пощастило зберігтися до цього часу. Наслідком змін у соціальній сфері стало посилення російського елементу в областях.

Крим, як не один з регіонів Радянського Союзу, відчув на собі наслідки "великих переселень народів". Він став регіоном, куди спрямовувався колосальний потік іммігрантів, з різних частин СРСР, які приносили свою ментальність, традиції, культуру і, звичайно, російську мову.

Крим виявив найбільший серед всіх областей України механічний приріст (головним чином російськомовного) населення. Так, населення Криму за 1959-1970 рр. за рахунок росіян збільшилось на 612 тис. осіб, за 1970-1979 рр. на 322 тис. осіб, за 1979-1989 рр. на 294,6 тис. осіб.

Таким чином, якщо у 1959 р. населення Криму складало 1 201,5тис. чоловік, то у 1989р. - 2 430,5. Отже, за 1959-1989 рр. його чисельність виросла на 1 млн. 229,0 тис. чол., або на 102,3 % [15, с.80].

Відзначимо, що Крим мав найменшу питому вага українського населення. Так, в Криму на початок досліджуваного періоду вона складала 22,3% (єдина в Україні область, де українці складали меншість населення).

В цілому провідною тенденцією етнодемографічного життя Криму другої половини ХХ ст. було зростання (майже у 2,5 рази) кількості представників національних меншин, які репрезентували різні етнічні групи. При вираховуванні кількості національних меншин необхідно враховувати, що в 1959 р. перепис в Криму проводився по 17 національностям, з переліку були виключені кримські татари та німці [16, с.224- 226] і крім того впродовж 1941-1944 рр. з Кримської АРСР було депортовано близько 393 тис. жителів: представників майже 20 національностей. У 1989 р., коли до перепису були включені депортовані народи, національні меншини Криму (без росіян) становили - 175034 (7,2% від всього населення). Росіяни, найбільший етнос на території Криму, мав тенденцію до збільшення в абсолютних числах, але зменшення відносно до всього населення. Згідно перепису 1989 р. росіяни налічували 1 629 542 осіб (67% від всього населення), проти 858 273 (71,4%) у 1959 р. Українці мали в другій половині ХХ ст. на території Криму тенденцію до зростання, як в абсолютних (з 267659 осіб у 1959 р. - до 625919 осіб у 1989 р.),так і в відносних показниках (з 22,3% - до 25,8% відповідно) [17, с.8-10].

В 60-і роки відбуваються кардинальні зміни у поселенській структурі етносів. Головним чином внаслідок списання, шляхом зняття з обліку малих сіл, зселення хуторів, укрупнення (об'єднання) населених пунктів та втрати окремими з них самостійного статусу і назви, шляхом приписки до сусіднього, більш значного села, в Україні зникло майже 10 тис. сіл. Ще більших втрат зазнала поселенська структура України у зв'язку з активно здійснюваним у цей період поділом сіл на "перспективні" та "неперспективні".Шляхи по практичному впровадженню в життя цих концепцій знайшли своє вирішення у прийнятій 19 грудня 1964 р. постанові ЦК Компартії України "Про заходи по здійсненню планомірного переустрою сіл в УРСР". Саме в цьому документі мова вперше йшла про необхідність першочергової уваги та розвитку головних, центральних садиб господарств та обов'язкового визначення групи перспективних сіл, в яких повинно було вестись нове будівництво. Таким чином, розглянувши можливості розвитку 30325 населених пунктів республіки, було визнано"перспективними" лише 18846.

Однак, в