УДК 94:327.39:342.1(=161.2)

Г. П. Макушинська

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЕТНІЧНИХ ВІДНОСИН

Статтю присвячено соціально-філософському осмисленню етнонаціональних питань в Україні. Виявлені властиві українській народній свідомості потужні загальнолюдські домінанти. Запропоновано вирішення проблеми духовної єдності українського народу через проведення державної політики, спрямованої на народне самопізнання, цілісність його духовності і суспільного буття.

Ключові слова: духовна єдність, мудрість, народна мудрість, національний характер, свідомість, громадська думка, традиції, вірування, просвітництво, громадсько-політична діяльність.

Актуальність означеної теми дослідження базується на реаліях сучасності. На 18-му році державної незалежності ми є свідками загострення різних внутрішніх і зовнішніх протиріч з приводу реалізації багатьох аспектів державної устрою України, її внутрішньої і зовнішньої політики. Промовистими прикладами цього є численні як внутрішні проблеми (явна виражена криза системи влади в Україні, заклики до федеративного устрою держави, поділу, відокремлення певних територій, перманентні зміни до Конституції тощо), так і зовнішні загрози (активно пропаговані проекти розбудови «русского православного этноса» із залученням етнічних росіян, що проживають в Україні, формування «нової слов'янської цивілізації «Росія, Україна Білорусь - Святая Русь», переформатування глобального світоустрою, його фінансової структури на тлі світової економічної кризи і.т.п.). Зважаючи на це, проблема формування молодої української нації вимагає докладного системного аналізу з метою вироблення змістовної, органічної, сталої і перспективної концептуальної моделі як основи для певної стратегії її розвитку на майбутнє.

Питання розбудови української державності, формування української нації, вироблення національної ідеї, визначення детермінант оптимізації етнонаціональної ідентичності і т.п. розробляються науковою думкою тривалий час, маємо численні дослідження, серед яких зустрічаємо, справді вагомі теоретичні здобутки, наприклад, праці таких вітчизняних (в тому числі і запорізьких) вчених, як Бичко І. [1], Воловик В. [2], Воронкова В. [3], Дєдков М. [4], Додонов Р. [5], Дубінін В. [6], Жадько В. [7,8], Катаєв С. [9], Картунов О. [10], Котигоренко В. [11], Римаренко Ю. [12], Турченко Ф. [13] та ін. Дисертаційні дослідження 2009 р.: Мельник В.В. «Етнонаціональне буття людини в умовах культурної глобалізації: філософсько- антропологічний аналіз» [14], Нестеренко Г.О. «Самовідтворення української політичної нації: принципи та механізми» [15] та ін. Серед сучасних російських дослідників привертають увагу дослідження Аклаєва А. [16], Козлова В. [17], Кортєєвої В. [18] та ін. Майже культовими вважаються праці Тишкова В. [19], Тощенка Ж. [20], які заперечують примордіальні підходи до визначення характеру поняття «етнос» і вважають його «продуктом», що моделюється політичними силами для досягнення певних цілей. Серед англомовних авторів варто назвати Brubacker R. [21], Esman V.[22], Lake D., Rothscild D. [23] та ін. Запропоновані конструктивні висновки і рекомендації вчених в більшості залишаються поза увагою суб'єктів політичної влади, а ті окремі положення, що реалізовується, часто базуються на теоріях формування сучасної нації в контексті загальносвітової суспільно-політичної думки, без урахування етнонаціональної специфіки України і розмаїття різних її регіонів, особливо сходу і півдня. Вважаємо, що концептуальна модель формування і розвитку сучасної української нації повинна розроблятися з урахуванням необхідності гармонійного співіснування та повноцінного розвитку представників всіх етнонаціональних утворень. В межах даної роботи спробуємо довести, що для реалізації даної проблеми в української нації є потужні духовні потенції, яким слід надати можливості для реалізації через політику просвітництва на рівні пізнавального індивідуального і національного способу життя.

На сьогодні у філософсько-політичній думці виокремилися три концептуальні моделі: територіальна, етнічна й етнотериторіальна [24, c.233-242]. Стисло схарактеризуємо їх зміст. Територіальна концепція передбачає формування нації за територіально-громадянським принципом, ігноруючи пріоритетність українського етносу, передбачає двомовність, федеративний устрій, залишає поза увагою національно- державну українську символіку. Етнічна концепція базується на визнанні української нації як єдиного суб'єкту державотворення, юридичному закріпленні пріоритетів корінного народу порівняно з національними меншинами, наданні українського громадянства всім українцям, незалежно від місця їх проживання; представники національних меншин отримують громадянство за умови знання мови і поваги до законів, запереченні ідеологічного плюралізму і конституційного визнання державної ідеології, при рівняння статусу Криму до області і.т.д.

Етнотериторіальна модель передбачає можливість формування української нації за територіально- громадянським і етнічним принципами. Членами (представниками) української нації є як корінні українці, так і представники національних меншин, котрі є громадянами України, консолідовані навколо національної ідеї в її реформованих і збалансованих політико-державному, економічному та етнокультурному аспектах.

В Україні розпочато процес формування сучасної української нації на основі етнотериторіальної моделі, яка, на наше переконання, дійсно є найоптимальнішою, але, як зазначалося вище, виклики і загрози активізуються, певні потужні політичні сили у своїх передвиборних програмах наполягають на зміні концептуальної моделі, що говорить про те, що цей вибір є ще не остаточним, і такий стан справ становить реальну загрозу незалежності і державності України.

Найбільшою перешкодою у процесі вибору і реалізації концептуальної моделі формування поважної сучасної української нації з урахуванням регіонального етнічного розмаїття та необхідності збереження і підтримки гармонії етнонаціональних відносин є інерційна дія потужних ідеологічних стереотипів штучного і однобічного пролетарсько-соціалістичного інтернаціоналізму масової свідомості. Мова йде про те, що тривалий час фактично нехтувались, або виявлялись дозовано національні почуття в тій нашій колишній спільній країні, яка налічувала понад двохсот народно-етнічних соціально-духовних утворень і, які, до того ж, перебували на різних щаблях етнокультурного розвитку. Не варто доводити в даній роботі, що над усіма начебто