УДК 94(477)"192/193":323.21:396

С. В. Маркова

"ЖІНОЧЕ ПИТАННЯ" ЯК ФАКТОР РОЗШИРЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БАЗИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (20-30-ТІ РОКИ XX СТ.)

Досліджено місце та роль жінок у рамках кампанії більшовицької партії щодо розширення соціальної бази радянської влади. Виявлені механізми, завдяки яким жіноцтво залучалося до державного будівництва. Проаналізовано масштаби та наслідки цієї кампанії в 20-30-ті роки. Ключові слова: радянська влада, більшовицька партія, соціальна база, жінки, гендер.

Інтеграція України в європейське та світове співтовариство вимагає від вітчизняного суспільства переосмислення ролі жінок у контексті демократичних традицій провідних цивілізацій. З огляду на це вкрай важливим видається аналіз етапів еволюції "жіночого питання" в радянському суспільстві, і, зокрема, на етапі ствердження радянської державності. Саме в цей період в умовах жорсткої соціально-класової боротьби жіноча тема була активно використана владою як фактор легітимізації правлячого режиму.

Деякі аспекти даної проблеми у своїх наукових працях досліджували О. Апанович, Т. Арзуманов, Н. Бондаренко, В. Гайденко, Г. Журбелюк, Б. Кравченко, С. Кульчицький, Т. Марусик, В. Пачовський, І. Рома- нюк, М. Семенкова, О. Стасюк, Н. Шевченко та ін.

Завдання статті - дати аналіз характеру, засобам, формам роботи радянських партійних органів влади, що сприяли зміні суспільного статусу жінки; дослідити основні етапи створення нового соціально- рольового образу жінки; показати діяльність республіканських та місцевих органів влади у зміні ролі та місця жінок у державному будівництві.

Протягом першої половини ХХ століття в радянському суспільстві закріпився новий політичний режим, котрий продовжував руйнувати старий уклад життя. Індустріалізація й колективізація надзвичайно пришвидшили процеси урбанізації. Держава отримала дешеву робочу силу за рахунок втечі селян у міста. Політична революція знайшла продовження у соціальній. Особливе місце у ній відводилося жіноцтву. Поступово закладалися підвалини нової колективістської психології радянської жінки, борця за ідеали комунізму, освіченої, розкріпаченої та соціально активної громадянки.

На початку 20-х рр. радянська влада запропонувала власний соціально-рольовий образ жінки. Передусім це торкалося виборчих прав. Жінки нової більшовицької держави отримали повноту формально- юридичних прав і свобод відповідно до Конституції 1918 р. Українські радянські конституції 1919 та 1929 років зрівняли жінок і чоловіків у громадянських та політичних правах [20, с.142;252]. Для порівняння, у США 19 поправка до Конституції щодо заборони обмеження виборчого права для жінок вступила в силу у 1920 р.; у Великобританії у 1928 р. жінкам, котрі досягли 21 року, надавали право брати участь у виборах; у Франції повні виборчі права жінкам було надано у 1944 р.

Подолання неписьменності, культурна революція надали жінкам рівні права із чоловіками в отримані освіти та виборі професій (декрет 1918 р. про сумісне навчання в школах учнів обох статей; декрети 1919 р. про ліквідацію неписьменності серед населення, про організацію робітфаків). Декрети 1919 р. "Про організацію відділів запису актів громадянського стану", "Про цивільний шлюб та про ведення книг запису актів громадянського стану", "Про розлучення" зрівняли жінку і чоловіка у подружньому житті [9, с.313- 314].

Жінки, котрі мешкали у селі, отримали можливість працювати не лише у колгоспах, а й поза ними: клубах, хатах-читальнях, медичних пунктах, дошкільних навчальних закладах, школах. Завдяки соціальній мобільності вони потрапляли до нового прошарку - сільської інтелігенції. Збори, наради, пропагандистські лекції робили життя пересічних громадянок більш цікавим, ніж до революції.

Ідеологами пролетарського жіночого руху вважають І. Армад, О. Буланову-Трубнікову, А. Калигіну, О. Коллонтай, А. Махрову, Н. Крупську, О. Пілацьку, К. Самойлову. Вони пропагували діяльність жіночого руху під керівництвом більшовицької партії, ліквідацію неписьменності серед жіноцтва, залучення жінок до культурно-просвітницької роботи, позбавлення їх від тягаря домострою. Торкалися питань тендерної ієрархії та стратифікації суспільства у контексті марксистської філософії. Вважали участь жінок у суспільному виробництві необхідним процесом, що відкриває шлях до економічної незалежності.

О. Коллонтай у праці "Соціальні основи жіночого питання" аналізувала роль та місце жінки у пролетарському суспільстві. їй також належить важлива роль у розробці нового погляду на соціальні відносини між статями на засадах марксизму-ленінізму [10]. На думку Н. Бондаренко, "О. Коллонтай впритул підійшла до формулювання концепції "гендера". Для неї було беззаперечним те, що безправ'я жінок не витікає з особливостей статі, зовсім не пов'язане з особливими природними властивостями жінки. Поневолення жінки пов'язане з моментом розподілу праці за статтю, коли продуктивна праця припадає на частку чоловіка, а праця підсобна на частку жінки". Це і є однією із основних тез сучасної концепції "гендера" - теза про соціальний характер розподілу праці між статями" [5, с.4].

Н. Крупська у брошурі "Жінка-робітниця" репрезентувала не лише власний погляд на "жіночі питання", але й думку В. Леніна про те, що "завдання пролетаріату повністю співпадають із завданнями жінок- пролетарок". Матеріал щодо виховання дітей та покращення умов праці жінок подається у контексті марксистської теорії. Н. Крупська закликає жінок разом з чоловіками брати активну участь у боротьбі за політичну свободу, "яка тільки й може дати дітям щастя" [9, с.364,370].

У листопаді 1918 р. за ініціативою І. Армад, О. Коллонтай, К. Самойлової було скликано перший Всеросійський з'їзд робітниць і селянок, на якому спробували визначити концептуальні напрямки розвитку жіночого руху та "місце жінки у боротьбі за соціалізм" [4, с.176].

Восьмий, дев'ятий, одинадцятий, дванадцятий та тринадцятий з'їзди РКП(б) у своїх програмних документах надавали важливого