Згідно з інформацією ООН, Україна займає четверте місце в світі по кількості нелегальних мігрантів - після США, Німеччини та Росії. За даними оцінками експертів ООН, в нашій країні осіло близько 4 млн. чоловік. Це переважно великі міста півдня та сходу країни. Саме ці регіони стають яскравими в етнічному та расовому відношенні, саме в цих регіонах відбувається значна частина конфліктів на етнічному ґрунті.

Якщо інші країни приймають до себе громадян, за професійними, віковими і навіть расовими ознаками, то Україна на це не звертає уваги. Ситуація ускладнюється тим що третина працездатного населення України виїхало за кордон на заробітки, звільнив тим самим на вітчизняному ринку праці, місця не тільки для представників країн третього світу. З глобалізацією економіки, при якому кордони стають все прозоріше, а засоби комунікації -сучасні, бажання людей з бідних країн виїхати „де краще" також набуло глобального характеру.

Палітра поліетнічності України -країни, в якій мешкало з давніх часів близько ста національностей, за остане десятиріччя стала ще різноманітною. Правда не тільки за рахунок нелегальної міграції, офіційно тільки за 2008 рік громадянство України отримали більше 20 тис. чоловік. Для отримання, українського громадянства саме більше приїздять громадяни таких країн як Росія, Вірменія, Узбекистан, Молдова та Азербайджан. За рішенням президента, громадянство отримали 1569 чоловік, представники 66 національностей. Більшість з них росіяни (32 % ), вірмени (16 %), азербайджанці (9%) [12].

До нелегалів місцеве населення ставиться з недовірою, в світогляді сучасного українця складується стереотип недовіри. Все це можна пояснити такими чинниками.

За роки незалежності країни кількість нелегальних мігрантів збільшується. Ця тенденція стосується всіх світових країн.

Мігранти займають робочі місця, тим самим створюють конкуренцію на ринку праці. Досвід багатьох країн показує що нелегали займають робочі місця, які не бажають займати місцеві мешканці. Тому зростає кількість некваліфікованих робітників з закордону.

Вивіз коштів з країни. При наявності цін на працю мігрантів, люди виконують роботи значно по рівню нижче, чим у високо розвинутих країнах. І кошти направляють на батьківщину для підтримки родини. А це не є вивозом великого капіталу за кордон.

Міграція - є об'єктивною реальністю, і боротися з нею немає сенсу, її треба використовувати на користь країни, і якщо цей процес розпочнеться раніше тим краще. Враховуючи динамічність міграційних потоків то в Україні очікується ситуація, що через 20 років доведеться розселяти великі групи мігрантів, яким буде складно інтегрувати в наше суспільство. Концепція розвитку міграційного процесу розроблена Інститутом демографії і соціальних досліджень НАН України спільно з Міністерством сім'ї, молоді та спорту передбачає виділення квоти прийняття мігрантів, за рівнем їх освіти, здоров'я, віку, та багато інших умов для отримання громадянства. [13]

Зараз становище, яке має Україна в міграційній сфері, наближається до критичної. Враховуючи географічне розташування України як території, котра перетинає світові міграційні шляхи, а також внутрішні чинники економічного та соціального життя визначають інтенсивні міграційні процеси, як в самій Україні, так і за її межами. За даними державної прикордонної служби України, в 2007 році державний кордон України перетнуло з обох боків 51,2 (млн. осіб) іноземців. З них виїхало 25,04 (млн.. осіб), в'їхало 26,16 млн. Різниця складає 1012 тис. чол.. це іноземці, котрі покинули державу в установлені діючим законодавством строки. Дані 2008 р. свідчать що темпи зросли набагато більше і складають 33,05 (млн.. осіб) тих хто в'їхав, та 24,05 (млн.. осіб) тих хто виїхав. [14] Ситуація складається так що Україна змушена приймати не тих кого хотіла, а тих хто не зміг по різним обставинам виїхати в країни західної Європи.

Специфічну категорію мігрантів становлять біженці, особи без громадянства, нелегальні і транзитні мігранти з Південно-Східної Азії, Китаю, Середнього і Ближнього Сходу, Африки. Переважна більшість їх розглядає Україну як територію тимчасового перебування на шляху до розвинутих західноєвропейських країн. Частина їх прибула нещодавно, інші проживають тут роками - колишні студенти або робітники з-за кордону, які з різних причин не хочуть або не можуть повернутися на батьківщину і намагаються урегулювати свій статус. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні зареєструвало з 1994 р. близько 6 тис. осіб, які не є громадянами СНД, як таких, що потребують притулку. Лише від 3 до 4 тис. з них залишилися в Україні, а решта вибули до країн Західної Європи. Щомісяця УВКБ ООН реєструє близько 150 - 200 осіб, переважно з Іраку та Афганістану, які шукають притулку.

За оцінкою помічника з питань суспільної інформації УВКБ ООН в Україні Н.Прокопчук, на сьогодні механізм розв'язання досить гострої для України проблеми біженців не зовсім налагоджено". Значна частина біженців, які на відміну від економічних мігрантів не мають можливості повернутися на батьківщину, внаслідок недосконалості Закону "Про біженців" (1993 р.) опиняється у своєрідному "правовому вакуумі" - не має можливості офіційно зареєструватися, влаштуватися на роботу тощо [15].

Серед осіб, які звернулися за статусом біженця, збільшилася частка економічних мігрантів, для яких Україна стала транзитною територією на шляху на Захід. У зв'язку з цим останніми роками гострою для України стала проблема нелегальної міграції. Прибувши в Україну, деякі