власне завершення процедури приведення у відповідність до нового Закону про політичні партії даних асоціацій та зникнення з політичної карти країни цілої низки партій, у першу чергу регіональних та частини маргінесу [8, с.162]. У межах даного періоду були створені та розпочали свою діяльність понад 60 політичних партій. В цей час було зареєстровано останню партію з ряду тих, лідери яких протягом наступних семи років впливали на формування чи безпосередньо формували як внутрішню, так і зовнішню політику країни та самостійно чи в ролі провідної сили виборчого блоку потрапляли до ВР України. Нею стало зареєстроване в 1999 р. ВО «Батьківщина».
Останній, четвертий період, припав на 2003-2009 рр. і є фактично часом створення штучної біполярної партійної системи. В основу її покладено процес легітимізації процедури переходу влади від еліти періоду «авторитаризму» до нової бізнес контр-еліти України при провідній, принаймні публічній, ролі політичних асоціацій, створених майже виключно в попередньому періоді [9]. Втім, і за ці шість років було створено ще декілька десятків партій. Проте жодна з них не спромоглась потрапити до парламенту самостійно. Вони радше відіграють роль технологічних об'єднань на час виборчих кампаній. За незначним винятком їх очолили члени керівних органів впливових партій минулих років (ВО «Громада», БЮТ, КПУ, НДП, НРУ, ПР, ПСПУ, СДПУ(О), СПУ, УНА-УНСО тощо).
Більш предметний аналіз партійного будівництва протягом третього та четвертого етапів дозволив виявити нам як спільні, так і відмінні їх риси. Зупинимося на цих процесах детальніше.
1996 р., який визначений нами як початок періоду, став не лише роком прийняття Конституції а й, як ми вказували в попередньому розділі, новим етапом формування законодавчої бази діяльності партій. В цей рік відбувалися події, що мали і мають потужний вплив не лише на партійну систему, а й історію творення незалежної держави. На нашу думку, аналізуючи період, слід акцентувати увагу на декількох паралельних процесах. А саме: створення нових партій, розколи вже існуючих, блокування як на міжпартійному, так і особистому рівнях.
Першою подією в створенні нових партій стала реєстрація 25 січня Міністерством юстиції громадського об'єднання «Партія національно-економічного розвитку України». Лідером організації на момент легалізації була В. Наконечна [10]. Протягом року Мінюст реєструє ще 5 «нових» партій - НДП, СДПУ(О), ПЕВ, ПСПУ, АПУ. Втім, дійсно новими ці об'єднання, три з яких у подальшому отримають назву «партія влади», не були. Про це свідчать події напередодні установчих форумів та склад фундаторів цих партій. Так, 23 лютого відбулися з'їзди ПДВУ, ТКУ та об'єднання «Нова Україна», які були прелюдією до Установчого з'їзду НДП наступного дня. На ньому Головою партії було обрано А. Матвієнка (на той момент Голову Політвиконкому ТКУ), першим заступником - В. Філенка (лідер ПДВУ). До Політради увійшли В. Єнтухов, О. Ємець, Ю. Єхануров, А. Карпов, В. Пустовойтенко [11].
20 квітня, як певна крапка в розколі сПу, за участі 79 делегатів з 17 регіонів відбувся Установчий з'їзд ПСПУ [12, с.9]. Головою партії стала Н. Вітренко, заступниками голови - В. Марченко і В. Лузан [13]. Завершенням іншого і чергового розколу, тепер вже в соціал-демократичному таборі, став X з'їзд СДПУ(О) (установчо-об'єднавчий), що відбувся в м. Полтава (160 делегатів з 22 регіонів). Як альтернативний даному форуму 1-2 червня 1996 р. відбувся VIII-й (Програмовий) з'їзд СДПУ в м. Первомайську Миколаївської області. П'ятого грудня свій Установчий з'їзд провела АПУ. Головою АПУ був обраний Віце-прем'єр уряду М. Зубець, його заступниками - Міністр сільського господарства і продовольства А. Хорішко, голова Херсонської облдержадміністрації Ю. Карасик, нардепи України К. Ващук і О. Боровик. Про входження в склад нової партії тоді ж заявили Миколаївська обласна організація СелПУ і Львівська - УСелДП [14].
Керівниками всіх вищезазначених «нових» партій стають «старі» та вже відомі політичні діячі, що вбачали в партіях знаряддя для досягнення особистих цілей, як владних, так і бізнесових.
Паралельно спостерігалося і входження представників влади та бізнесу у вже існуючі партії. 26 січня на ІІІ з'їзді ЛПУ Президентом партії обрано Голову Донецької облради В. Щербаня [15]. У грудні ж відбувся II Надзвичайний з'їзд СелПУ, на якому було обрано керівні органи. Зокрема, головою партії став С. Довгань, заступниками - О. Ткаченко, В. Зубов, Г. Довганчин, А. Новік.
Поруч з цим, протягом року лідери створених та вже існуючих партій у пошуках вдалих конфігурацій з огляду на майбутні виборчі баталії значну увагу приділяли процесу блокування. 23 лютого про створення блоку заявили лідери СДПУ (В. Онопенко) та УПССС (Е. Лашутін). 19 березня підписано угоду про створення політичного блоку «Міст» між ПП (В. Ландик), СДПУ(О) (В. Онопенко), ДемПУ (В. Яворівський). 29 березня між МБР та ПП укладено угоду про співпрацю, метою якої було «сприяння формуванню політичного центру та спільної участі у виборах на багатопартійній основі» [16, с.184].
І, як протилежність процесам єднання, 1996 р. мав приклади нових партійних розколів. Так, 18 червня Голова ХДПУ В. Журавський заявив, що за результатами партійної чистки з лав партії виключено В. Стретовича (за провал роботи очолюваної ним комісії у ВР) та І. Лосєва (за підтримку колишнього мера м. Київ Л. Косаківського). А 14-15 серпня на ІІІ з'їзд ХДПУ було усунуто