I. M. Петренко

РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВОЮ ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН [НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XVIII СТ.)

Православна Церква в Російській імперії відігравала роль одного із важливих соціальних інститутів, який активно взаємодіяв зі світською владою. Причому, протягом другої половини XVIII ст. посилюється вплив останньої на духовенство, яке було змушене виконувати все більше функцій по нагляду за дотриманням мирянами не лише християнської віри та її обрядів, а й за їхньою законослухняністю й прихильністю до влади. До компетенції церкви відносилися й шлюбно-сімейні відносини, які належать до самих консервативних типів стосунків у суспільстві. Духовна влада зобов'язана була їх регулювати та впорядковувати у відповідності із державною політикою світської влади. У XVIII ст. відбулися важливі зміни в системі шлюбно-сімейного законодавства Російської імперії. Вони стосувалися, переважно, посилення контролю церкви в різних галузях життя, в тому числі й у шлюбних відносинах, а майновий характер угоди про шлюб, як це було раніше, відходив на другий план; сам же шлюб визнавався одним із церковних таїнств.

Роль Православної Церкви у шлюбно-сімейних відносинах на півдні України в останній чверті XVIII ст. належить до маловивчених проблем. Однак, деякі аспекти визначеної теми дослідження знайшли своє відображення у роботах дослідників. Загальні аспекти обраної теми статті знайшли своє висвітлення у певній кількості праць дослідників. Серед дореволюційних дослідників даної теми варто зазначити праці відомого історика і правознавця М.Ф.Владимирського-Буданова, які присвячені аналізу законодавчого регулювання шлюбно-сімейних відносин [1]. Дана робота становить значний інтерес, оскільки містить цінний джерельний матеріал, на основі якого можемо проаналізувати етапи регламентації церковною і світською владою шлюбно-сімейних відносин у державі. Дослідженню шлюбно-сімейних відносин в Україні протягом XVI - XVIII ст. присвячено ряд робіт відомого українського етнографа та історика О.І.Левицького. Він одним із перших з вітчизняних дослідників присвятив розгляду окремих аспектів цієї проблеми ряд своїх праць [2]. У монографії сучасного російського історика М.К.Цатурової досліджено умови і порядок укладання й розірвання шлюбу, правове регулювання сімейних відносин, проаналізовано велику кількість законодавчих актів, інших документів церковного права, що стосувалися шлюбно-сімейних відносин [3]. Однак, автор приділила увагу аналізу впливу Православної Церкви на шлюбно-сімейне законодавство на всій території Російської імперії, не акцентуючи увагу на південноукраїнському регіоні. Недивлячись на це, аналіз законодавчої бази уряду Російської імперії, Синоду щодо регулювання шлюбно-сімейних відносин, висновки М.К.Цатурової мали величезне значення для обраної теми статті.

У працях відомого дослідника історії Російської Православної Церкви на півдні України наприкінці XVIII - початку 60-х років XIX ст. І.І.Лимана приділено увагу ролі церкви в регулюванні шлюбно- сімейних відносин [4]. Автор, аналізуючи державну регламентацію функцій духовенства щодо парафіян і практику пастирської діяльності на півдні України, звертає увагу і на таку важливу сферу впливу церкви на віруючих, як шлюбно-сімейні відносини. І.І.Лиман зробив висновки про те, що у визначених хронологічних рамках дослідження, держава приділяла неабияку увагу регламентації функцій духовенства щодо парафіян, що обумовлювалося тією роллю, яка відводилась православній церкві в системі суспільно-політичних відносин.

Однак, не дивлячись на це, в цілому слід відзначити, що недостатньо вивченим залишаються такі аспекти загальної проблеми, як вплив звичаєвого права на церковне (канонічне) у сфері шлюб- но-сімейних відносин, цілеспрямоване встановлення монополії російської православної церкви на півдні України в останній чверті XVIII ст. у системі сімейних відносин після остаточної втрати Гетьманщиною автономії, що було одним із виявів імперської, великодержавної політики правителів Російської імперії.

Метою даної статті є дослідити вплив православної церкви на шлюбно-сімейні відносини у Південній Україні в останній чверті XVIII ст., показати роль церкви у процесі укладання й розірвання шлюбів, що визначалося специфікою даного регіону. Довести, що подібна політика було спрямована на уніфікацію шлюбно-сімейного законодавства у державі, на нівеляцію національних особливостей, традицій українського народу.

Окремі регіони України протягом тривалого часу входили до складу іноземних держав, які відрізнялися одна від одної політичним устроєм, умовами соціально-економічного розвитку і конфесійною ситуацією. Специфікою півдня України було те, що з кінця 20-х - початку 30-х pp. XVIII ст. намічається подальше заселення цих степів, обумовлене стихійним переходом українців, організованим переселенням царським урядом державних селян, поверненням запорожців на старі місця, а також поселенням на півдні вихідців із сусідніх держав. З метою прискорення заселення краю та зміцнення своїх позицій у Причорномор'ї царський уряд вдався у 50-х pp. XVIII ст. до поселення тут іноземних військовослужбовців (сербів, хорватів, македонян, молдаван та ін.), які погодилися перейти на військову службу до Росії й поселитися на її окраїнах, а також росіян-розкольників, котрі жили в Речі Посполитій та Туреччині. Тож соціальний та етнічний склад населення був неоднорідним, а це, безумовно, також впливало на норми поведінки і морально-звичаєві правила.

У зв'язку з тим, що Південна Україна була інтернаціональним краєм, тут частими були змішані шлюби, що сприяло взаємовпливам народів у культурі та побуті [5, с.22]. У зв'язку із специфікою регіону, взаємовпливів зазнав і сам обряд вінчання. Найчастіше спостерігалася мішанина обряду російського з українським [6, с.34].

1775 року зусиллями імперської, антинаціональної політики російського царату було ліквідовано Запорозьку Січ. Ця подія відкрила нову сторінку у взаєминах офіційної церкви та мирян на півдні України. Іменним указом від 9 вересня 1775 року передбачались