ПОЛЬСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ: ЕТНОКОНФЕСІЙНА СКЛАДОВА - рр. знижувався: у 1979 р. 10% полякв вважали рідною мовою польську, у 1989 р.

Стаття - ПОЛЬСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ: ЕТНОКОНФЕСІЙНА СКЛАДОВА

рр. знижувався: у 1979 р. 10% полякв вважали рідною мовою польську, у 1989 р. - 7,6%. Подавляюча більшість представників даної національної меншини Дніпропетровської області рідною вважала російську мову (60,8% у 1979 р. і 55,8% у 1989 р.) і значна кількість - українську (28,2% у 1979 р. і 34,8% у 1989 р.) [7, с.52]. Слід відзначити, що національні процеси, які почали набирати оберти в Украіні наприкінці 80-х рр. ХХ ст., не залишили байдужими і представників національних меншин - збільшилася кількість поляків, які називали своєю рідню мовою українську. Найбільша в Дніпропетровській області кількість поляків - 34,3% [7, с.33] мешкає в Дніпропетровську. Цікаво (але не дивно), що частка поляків, які вважають рідною мовою польську, в Дніпропетровську менше, ніж в цілому по Дніпропетровській області - 5,4% (за даними перепису 1989 р.) [7, с.74]. Російську мову у 1989 р. вважали рідною 73,2% представників вказаної діаспори Дніпропетровська, українську - 20% [7, с.74]. Дійсно, русифікація міст була більш значною, ніж сіл. Треба також відзначити, що русифікація не однаково торкнулася представників національних меншин нашого міста (і області в цілому). Крім росіян, що цілком зрозуміло, мову своєї національності вважала рідною значна частина грузинів, азербайджанців, молдаван та ін. [7, с.46].

За роки незалежності України кількість поляків, які мешкають в Дніпропетровській області, продовжувала зменшуватись. їх кількість у 2001 р. складала лише 3288 чоловік [8, с.367]. На відміну від попереднього періоду, це відбувалося на фоні зменшення населення області в цілому. Частка поляків, які вважають рідною мовою польську, також зменшилася і дорівнює 6,99%. Продовжила зменшуватися кількість представників означеної національної меншини, які вважають рідною мовою російську - 49,21% і збільшуватись кількість, яка вважає рідною українську мову - 42,12% [8, с.371].

Отже, польська спільнота Дніпропетровщини не є найбільшою в Україні. Кількість поляків в нашій області постійно зменшується - в радянські часи основною причиною цього була, на мій погляд, русифікація, в роки незалежності - міграційні процеси. Поляки Дніпропетровської області значною мірою русифіковані (майже половина їх вважає рідною мовою російську), але вони не залишилися осторонь національного руху в Україні (значно збільшилася частка представників польської меншини, які вважають рідною українську мову - від 28,2%555 у 1979 р. до 42,12% у 2001 р.) [7, с.52; 8, с.371]. Стабільно низькою залишається чисельність поляків, які вважають рідною польську мову. Серед причин такого становища, на мій погляд, гірші у порівнянні з українською і російською умови для вивчення польської мови (мається на увазі матеріальна база, недостатня кількість учителів), процеси асиміляції, які відбувалися протягом десятиліть. Можливо, найбільш «національно активні» поляки в часи незалежності України виїхали до Польщі.

Надані вище характеристики не означають, що в нашому місті не існує об'єднання поляків або відсутня його діяльність. Розвитку такого роду діяльності сприяє сучасна політико-правова база регулювання етнонаціональних процесів, закони України проголошують рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права всіх громадян незалежно від їх етнічного походження. Так, ще у листопаді 1991 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України, в якій було проголошено право громадянам кожної національності сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання та ін. [9, ст.4,6]. У квітні 1992 р. був підписаний Указ Президента України про фонд розвитку культур національних меншин України. Серед завдань фонду - інвестування фінансових і матеріальних ресурсів у проекти, роботи, спрямовані на виконання програм розвитку культур національних меншин, фінансування будівництва будинків, будівель і споруд для використання на потреби розвитку культур національних меншин та ін. [10, с.1]. Своєрідним узагальненням політики керівництва України щодо національних меншин став Закон України «Про національні меншини в Україні». Закон визначив, що національні меншини - це групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою; підтвердив права, означені у Декларації прав національностей; підкреслив, що будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом [11, ст.3,6,18].

Відсутність тиску, дискримінації національних меншин з боку держави пожвавило у 90-і рр. ХХ ст. етнонаціональні процеси. В інформаційному бюлетені Міністерства України у справах національностей, міграції та культів за 1995 р. зафіксовано два польських Всеукраїнських національно-культурних товариства (стільки ж румунських, більше - тільки єврейських). Загальна кількість польських товариств (включаючи регіональні) - 22 (стільки ж грецьких, більше - єврейських та російських, інших - набагато менше) [12, с.36,39].

У 1998 р. в Дніпропетровську відновило свою діяльність польське товариство «Огніско». Дійсно, відновило, бо товариство з саме такою назвою діяло ще в дореволюційному Катеринославі. Про це є інформація в довіднику «Весь Екатеринослав» за 1913 рік [13, с.262]. Товариство підтримує культурні зв'язки з історичною батьківщиною, організовує фестивалі польського мистецтва в місті та регіоні, за сприянням Дніпропетровського відділу Спілки поляків в Україні в Польському домі проводяться заняття з вивчення польської мови, історії та культури. Як повідомляє газета «Вісті Придніпров'я», товариство «Огніско» нараховує кілька сотень чоловік. Кілька випускників шкіл міста польської національності стали студентами університетів в Варшаві та інших містах Польщі [14, с.11].

Крім мови, яка беззаперечно є вагомим показником національної

Сторінки: 1 2 3 4 5