ідентичності, критерієм визначення цієї ідентичності в багатьх випадках також є релігія. Подавляюча більшість поляків сповідує католицизм. Спеціалісти з етнології, етнополітики вважають, що релігія є елементом як конструктивних, так і деструктивних змін в етнічній сфері. Позитивну роль щодо етносу релігія відіграє тоді, коли вона вплетена в етнічну структуру народу, якщо збігаються конфесійність та етнічність спільноти. Етноконсолідуюча роль релігії проявляється в тому, що нею створюються інтегруючі цінності у межах етносу, субетносу, національної меншини. Так, культ задовольняє етнос у його потребі зміцнення через виконання культових дій з хрещення дітей, весільних та поховальних обрядів; регламентує національну поведінку, зберігає її етнічні стереотипи. Догматика певної релігії, яку, як загальні віросповідні принципи, поділяють представники етносу, сприяє створенню спільного інтелектуального простору, окреслює кордони духовних пошуків даного народу [1, с.65-67]. Саме таку роль відіграє католицизм, об'єднуючи невелику спільноту поляків Дніпропетровська. Якщо у радянські часи про католицьку Месу в нашому місті годі було і думати, то в роки незалежності України це стало можливим. Діяльність католиків, як і представників інших конфесій, регулює Закон про релігійні організації, прийнятий ще у 1991 р. Закон гарантує право на свободу совісті громадянам України, захист прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії. Права і законні інтереси релігійних організацій захищає держава [15, ст.1,5].
Дослідники Римо-католицької церкви у різні часи її існування в Україні констатують, що ксьондзи дотримувалися суворої дисципліни і субординації, сумлінно ставилися до виконання своїх обов'язків, Католицька церква відрізнялася вмілою, міцною організацією, а її духовенство користувалося серед польського населення України незаперечним авторитетом і повагою [16, с.236,38]. Слід відзначити, що Римо-католицька церква і духовенство на сучасному етапі не втратили наведених вище ознак. Крім того, в Католицькій церкві відбуваються процеси модернізації, примноження її лав, помітна українізація. Частка українського елементу в римо-католицькій громаді постійно збільшується. Яскравою ілюстрацією перерахованого вище є створення Апостольською столицею у 2002 р. нових дієцезій в Україні - Харківсько- Запорізької та Одесько-Симферопольської [17, с.2,4; 10, с.235].
Отже, існують причини для зростання авторитету Римо-католицької церкви серед польської національної меншини України і польської спільноти Дніпропетровська зокрема. Але польська національна меншина нашого міста багато років мала ще і додатковий чинник (крім названих вище), який її об'єднує. Це - боротьба за неповернутий костел.
Костел у Катеринославі було збудовано у 1877 р. на гроші, зібрані серед місцевих католиків. Його єдиним власником була релігійна громада святого Йосипа, що об'єднувала поляків, бельгійців, французів, італійців. Більшовики націоналізували костел. Після війни, у 1948 р. будівлю Римо-католицького храму передали Дніпропетровській міськраді, а вона, в свою чергу, прийняла рішення про передачу означеної будівлі міському комітету у справах фізкультури і спорту для перебудови її під спортивний зал [18, арк.83,188-189]. У 1949-1950 рр. культова споруда була докорінно реконструйована. З 1984 р. тут розмістилося управління спортивних лотерей.
Римо-католицька парафія Дніпропетровська відновила свою діяльність у 1992 р., тоді ж було підняте питання про повернення храму, але у 1998 р. Дніпропетровська обласна рада, очолювана П. Лазаренком продає костел приватній структурі. Це було зроблено незаконно, всупереч розпорядженню Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна», де зазначалося: «...забезпечити до 1 грудня 1997 р. передачу в безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням» [19, с.5].
Останнім незаконним власником костелу була каліфорнійська компанія «Дагзбері інк.». У 2003 р. будівлю було занесено до переліку пам'яток історії місцевого значення. Фахівці називають старовинну католицьку церкву ХІХ ст. у Дніпропетровську унікальною для всього сходу України [20, с.5]. Влітку 2007 р. компанія «Дагзбері інк.» повністю зруйнувала дах і склепіння храму, після чого дощі заливали стіни будівлі, руйнуючи їх. Але одночасно зі стін змилася побілка і тепер можна побачити фрески, які залишилися з часів побудови храму. Це є ще одним доказом призначення будівлі, розташованої на центральному проспекті Дніпропетровська. Римо-католицький храм був предметом багаторічних судових розглядів, переговорів на різних рівнях, справу його повернення порушував Папа Іван Павло ІІ в 2001 р. під час свого візиту в Україну. Католики вирішували питання щодо костелу цивілізованим шляхом. З 25 січня 2009 р. усі богослужіння дніпропетровської римо-католицької парафії відбувалися біля будівлі храму у будь-яку погоду, просто неба, у центрі міста.
Такі випробування зміцнюють громаду. Свідчення віри на вулиці привертали увагу випадкових перехожих і деякі з таких перехожих згодом самі ставали католиками і брали участь у месах біля будівлі храму. Позиція священиків і прихожан викликала повагу частини мешканців Дніпропетровська і підштовхувала владу міста до сприяння справі повернення костелу римо-католицькій парафії.
Таким чином, в Дніпропетровську існує польська національна меншина. Вона не є найбільшою в Україні і найбільшою серед національних меншин нашого міста. Чисельність поляків в Дніпропетровській області постійно зменшувалась як в період «застою», так і за часи існування незалежної України, зовсім незначна їх частка вважає рідною польську мову. Але в нашому місті відбуваються заняття з вивчення польської мови, історії, культури, діє товариство «Огніско».
Позитивним моментом у розвитку всіх національних меншин Дніпропетровська і польської зокрема є те, що, за словами начальника управління у справах національностей та міграції обласної