К.Маркс писав про селянство, що воно утворюється простим додаванням однойменних величин, схоже на те як мішок картоплин утворює мішок з картоплею. Оскільки мільйони сімей живуть в економічних умовах, що відрізняють і вороже протиставляють їхній спосіб життя, інтереси й освіту способу життя, інтересам і освіті інших класів, - вони утворюють клас. Оскільки між парцельними селянами існує лише місцевий зв'язок, оскільки тотожність їхніх інтересів не створює між ними ніякої спільності, ніякого національного зв'язку, ніякої політичної організації, - вони не утворюють класу [26, с.207-208].

На мій погляд, в даному випадку правомірне застосування конструктивістського підходу, згідно якого селянство можна розглядати як уявлену спільноту. Поняття "уявлена спільнота" запропоноване Б.Андерсоном до аналізу, перш за все, етнічного феномену. Хоча деякі автори схильні розглядати селянство як "основу нації" [1, с.5-6; 27, с.47], ці поняття далеко не співпадають, більше того, на мою думку, вони багато в чому протилежні (втім, це питання потребує окремого розгляду), але селянство, так само як і націю, можна розглядати як уявлену спільноту. Селянство - це така ж соціально сконструйована категорія, як і клас чи нація, і всі ці абстракції можна лише уявити. Це не означає, що насправді ніяких "класів", "націй" та інших спільнот не існує, і всі вони лише продукт нашої уяви. "Уявлений" - це аж ніяк не "уявний". "Насправді ж, - відзначає Б. Андерсон, - будь-яка спільнота, більша за первісне поселення з безпосередніми контактами між мешканцями (хоча, можливо, й вона), є уявленою. Спільноти потрібно розрізняти не за їхньою справжністю чи несправжністю, а за манерою уявлення" [28].

Кожна чисельно велика спільнота є уявленою в тому сенсі, що ми не знаємо всіх її членів, а приписуємо їм певні "типові", "середньостатистичні" риси, наділяємо ймовірними, як нам здається, параметрами на підставі отриманої більш або менш (або й зовсім не) достовірної інформації. Тобто здійснюємо певну процедуру екстраполяції, абстрагування, поділяючи масу живих, конкретних людей на умовні групи. Всяке твердження щодо соціальної реальності вимагає приховування різноманіття в узагальненні а також розчинення особи в абстракції. Не буває людини "взагалі". Є конкретна людина з конкретними ознаками. І за будь-якою з цих "конкретних" ознак людей можна класифікувати, поділити й навіть протиставити, проголосивши котрусь із цих рис "найістотнішою", "важливішою" за інші. Всяке абстрагування є спрощенням, усяка класифікація грішить схематичністю, оскільки оперує неминуче обмеженою кількістю рубрик, втискаючи до них невимовне багатоманіття світу [28; 29, с.13].

Саме поняття "селянство" є соціологічною абстракцією, ідеально-типовою конструкцією. Даючи визначення поняття, варто враховувати думку М.Вебера, що соціологічне дослідження, абстрагуючись від реальності, допомагає краще зрозуміти її, разом з тим абстрагування позбавляє соціологічні поняття повноти конкретного змісту [30, с.622]. Тут варто підкреслити умовність та конвенційний характер будь-якого терміну та поняття. Одні й ті ж поняття в різний час можуть наповнюватися різним змістом та смислом. В цьому сенсі "селянство" - це "уявлена спільнота" (так само як і поняття "клас", "стан", "нація" тощо) і цим відрізняється як поняття аналітичної концепції від відповідного загальноописового побутового терміну.

Селянство як особливий соціальний тип супроводжує історію людства починаючи з неолітичної революції. У аграрно-традиційних суспільствах селянство складало переважну більшість населення, селянське господарство було пануючим типом економіки, перерозподіл продуктів землеробської праці визначав соціальну ієрархію і структуру влади. Але кожна культура формує своє "уявлення" про селянство. Це знайшло своє відображення, зокрема, у мові. Якщо в пізньолатинській літературі селянство фігурує під "респектабельним" ім'ям адгісоіае (землероби), то з початком середньовіччя в Європі для нього використовуються позначення, які мають принизливий характер. Англійське слово villan, villain, яким позначали залежного селянина, має спільні корені зі словами "підлий, низький, лиходій, негідник, злочинець" тощо. В російській же мові затвердилося слово "крестьянин" - хрещена людина.

Як відзначає Я.Кацоніс, "справа була не в тому, чи існувало "селянство" в принципі, а в тому, який сенс вкладався в цю категорію, хто повинен був вважатися селянином, а хто ні, і хто, в свою чергу, повинен був отримати право вирішувати це на практиці" [29, с.230].

Селянство в Російській імперії, як не парадоксально це звучить - досить молодий і значною мірою штучно створений стан. В старі часи, відзначає В.Даль, селяни мали різні назви: "люди, сироты, серебренники, рядовые, исполовники, изорники, огородники, кочетники (рыбаки), ролейные-закупы (поселенные на чужих землях), черносошные (на общинных землях), черные люди, огнищане и пр." [3, с.114]. Варто додати, що вони мали не лише різні назви, але й різний соціальний статус. Селянство як стан остаточно формується з різних прошарків та груп, основним заняттям яких було землеробство, лише на кінець ХІХ ст. і важливу роль тут відіграла селянська реформа 1861 р. та особливості законодавства імперії. Положення від 19 лютого 1861 р. і наступні закони від 26 липня 1863 р. і 24 листопада 1866 р. прирівняли статус удільних, державних і поміщицьких селян, тим самим об'єднавши їх в стан селян з єдиною юрисдикцією.

У царській Росії існувало станове законодавство, за яким селянство фактично було відокремлене від інших соціальних