Поряд з цим відбувалося розмивання селянства як стану, наростали процеси "розселянення". У результаті капіталістичної еволюції відбувалися процеси диференціації села. Під впливом цього формувалися нові типи сільського населення, що вело до руйнування відносно високої гомогенності традиційної селянської спільноти. Майже 60% селян з метою утримання господарства шукали додаткових заробітків. Малоземельні та безземельні селяни працювали по найму у поміщиків, колоністів, на цукрових заводах, у більш заможних селян, наймалися на сезонні роботи в Південні регіони тощо. Зріс відхід сільських жителів на роботу на заводи і фабрики. Дорослі селяни-чоловіки були змушені вдаватися до заробітків, а вели домашнє господарство і обробляли землю жінки, старі, підлітки. Існувала досить численна категорія "селян за паспортом", які повністю порвали з селом і селянським способом життя, формально-юридично вважаючись селянами, фактично перейшли до інших соціальних груп. Поряд з цим, існувала маса дрібних землевласни- ків-представників інших станів - міщан і навіть дворян, деяка частина яких вела селянський спосіб життя, хоча вони, власне, селянами не вважалися. Багато збіднілих дворян, особливо нащадки козачої старшини, за побутовим укладом мало відрізнялися від селян [34, с.40]. З іншого боку, за твердженням М.Рубача, частина куркулів не тільки не поступалася класичним поміщикам, а й значно переважала їх розмірами землеволодіння та прибутками [35, с.23]. А як бути з сільськими ремісниками: ковалями, шевцями, бондарями тощо, для яких землеробство не було основним заняттям? В радянські часи селянами називали працівників колгоспів та радгоспів. Але серед них значна частина належала до категорії "спеціалістів", сільської інтелігенції, яка безпосередньо не займалася землеробською працею. Ще більш складною вбачається сучасна ситуація. Зі зруйнуванням колгоспів, з одного боку, виділяється група фермерів, з іншого, сільські жителі втрачають зв'язок з землею, не мають постійних занять та доходів, перебиваються випадковими заробітками і навіть самі не ідентифікують себе з селянством. Тобто відбувається, можливо, остаточне "розселянення" сільського господарства.
Як не буває "людини взагалі", так і не буває "селянина взагалі". Істина, як завжди, конкретна: є конкретний житель конкретного села, певного віку, достатку і т.д. Серед селянства завжди існували досить значні відмінності. Як писав В.В.Іванов, "цікаво подивитися на народне життя очима самого народу, прислухатися до його поглядів, вислухати його власну думку про своє життя. Далеко не однорідною масою представиться тоді селянство. Своєрідні класи з різними поглядами, звичаями та інтересами помічаються серед цього на вигляд однорідного люду" [36, с.4]. На початку ХХ ст. мала місце значна відмінність між окремими розрядами селян України: розрізнялися колишні козаки, державні селяни, поміщицькі, удільні, общинники, подвірники, колоністи, чиншовики, однодвірці і т.п. [37, с.49] Вони відрізнялися умовами землеволодіння, розміром наділів, правовим становищем та нормами суспільного укладу. Досить часто у сусідніх селах чи в одному селі проживали різні категорії селян, і це призводило до загострення між ними протиріч на ґрунті земельних відносин. Селяни відрізнялися між собою також за етнічною та конфесійною ознаками. На території України існували десятки мікрорегіонів, культурні норми яких значно відрізнялися. Сучасні українські дослідники акцентують увагу на тому, що Україна складалася як конгломерат кількох відмінних історико-географічних територій, кожна з яких мала власну історичну долю [38, с.5]. Не лише кожен регіон, а навіть кожне село мало свої особливості. Культура в аграрному суспільстві має тенденцію або ділитися горизонтально (на суспільні касти), або вертикально, в рамках дрібних місцевих спільнот. Е.Ґелнер відзначає значну культурну диференціацію серед невеликих селянських спільнот, котрі зазвичай живуть ізольованим, замкненим життям. Там повага до горизонтальних, часом майже непомітних відмінностей, важливих саме для певної місцевості, може бути дуже серйозною [39]. Регіональні й історичні особливості вимагають коректування і розумного застосування будь-якого запозиченого порівняння чи методу. З одного боку, відбувається "урівнювання" в юридичному, етнічному, культурному аспекті - між "хохлами" і "москалями", між "вільними" і "панськими". Але виникають нові особливості, нові відмінності. Як писав В.В.Іванов, "мири" зближуються, але збільшується прірва, яка розділяє "класи" [36, с.4]. В економічному відношенні селянство не було єдиним, єдність йому надавали тільки культурні і правові генерації. Як відзначає Я.Кацоніс, шукати місце для осмисленого застосування терміну "селянство" слід в області права і різноманітних та мінливих формах культури і "приписування" [29, с.230].
Тема соціокультурного розколу неодноразово поставала в історії російської суспільної думки. Розкол розуміється як один з проявів специфіки Росії, як наслідок ослаблення комунікацій всередині суспільства, як безпосередній