Таким чином, селянство постає уявленою спільнотою, перш за все, для зовнішнього, "неселянського" світу. Оскільки селянство не схильне до саморефлексії, той образ селянства, зокрема, селянства України, яким він відображений в джерелах, літературі та історіографії був створений, головним чином, інтелігенцією і бюрократією. Тут "народ", тобто селянство, постає не як реальний феномен, а як соціальний конструкт. Представники модернізованих соціальних груп ставилися до селянства зі зневагою, ворожістю, поблажливою жалістю, чи з романтичним пієтетом. Зазнавши незначної трансформації, подібні міфи, по суті, "перекочували" і в роботи багатьох сучасних авторів. Зрозуміло, що таке уявлення про селянство значно відрізняється від уявлення про себе самих селян. "Смешно мне, братцы, как господа нас понимают. Коли он к тебе не с обидой, так словно к дитяти малому, только что гулюшки не гулюкает, аж тошно станет". "Кто как, иной за скота, другой за цацу считал. А какие мы настоящие, то им не по глазам было" [58, с.55,122].

Селянство постає як уявлена спільнота і для самих селян. І тут важливим критерієм є самоідентифі- кація особи з певною спільнотою. Селянин мислить завжди конкретно. В першу чергу він ідентифікує себе не з уявленою, а з конкретною спільнотою - сім'єю, общиною, селом тощо. Вже мешканець сусіднього села сприймається як "чужий". Та при цьому селянин ідентифікує себе саме як селянина. За Е.Ґелнером, індивід повинен відчувати належність до спільноти не як член якоїсь складової підгрупи, а в силу спільності культурного стилю [39]. Самоідентифікація селян в цьому відношенні має, значною мірою, апофатич- ний характер - через протиставлення іншим соціальним групам. Погляд на суспільство за межами локального світу згідно логіки "ми - вони", взагалі, характерний для селянської ментальності. Настороженість до представників немужицького світу була для села традиційною. Вони, тобто неселяни, живуть неправильно, вони незрозумілі і ворожі, від них виходить загроза. Зневага, неприязнь, а інколи й ненависть до "панів", до яких, як правило, відносили і всіх міських жителів змішувались із заздрістю, відчуттям власної неповноцінності, меншовартості - почуттям, яке Ф.Ніцше визначав поняттям ressantiment. Тобто, селянство тут постає як уявлена спільнота, члени якої не взаємодіють між собою (хоча в умовах традиційного суспільства, або, як його ще називають, "теплого суспільства віч на віч", на першому місці постає саме особиста взаємодія), але розглядають себе як єдину спільність із особливим статусом, характером, долею, особливим "селянським життєвим шляхом", який відрізняється від міського життя й від життя інших соціальних груп. В цьому плані селяни різних країн могли б зрозуміти одне одного краще, ніж різні верстви однієї країни. Як відзначає Т.Шанін, "слова і символи російського селянства революційної епохи розумілися б набагато краще селянами інших країн, ніж більшістю освічених росіян, що належали до того ж покоління" [41, с.224]. Вбачається, що під "росіянами" в даному випадку Т.Шанін розуміє не етнічних росіян, а жителів Російської імперії.

Таким чином, поняття "селянство" постає в дослідженнях не як "об'єктивна реальність", а як умоглядна конструкція. Будь-який дослідницький об'єкт для історика - це лише інтелектуальний конструкт, "результат надважких розумових зусиль", а не одвічна "вихідна точка" [59, с.337]. І нарешті, знайомий нам зі шкільних підручників, художніх творів образ селянства - у буквальному сенсі цього слова є "продуктом" міфотворчості народницької інтелігенції, яка була колективним автором "священного писання про мужика". Категорія "ментальності" теж є надмірно міфологізована, оскільки за її допомогою вигадані "національно свідомою" інтелігенцією абстрактні морально-етичні ознаки, покладені в основу понять "українська" чи "російська ментальність", екстраполюються на домодерні, "донаціональні" спільноти. Звідси випливає завдання сучасної історіографії: якщо не відмовлятися від міфологічних категорій, то принаймні, усвідомлювати їхню ненаукову, умовну, метафоричну природу.

Джерела та література

Смолій В.А. Передмова / В.А.Смолій // Історія українського селянства. Нариси: В 2 т. - К.: Наукова думка, 2006. - Т. 1.

Хвостова К.В. История: проблемы познания / К.В.Хвостова // Вопросы философии. - 1997. - № 4. - С.61-71.

Даль В.И. Большой иллюстрированный толковый словарь русского языка: современное написание: ок. 15000 ил. / В.И.Даль. - М.: Астраль: АСТ: Хранитель, 2006. - 348 с.

Данилов В.П. Основные проблемы истории советского доколхозного крестьянства / В.П.Данилов,

П.Шерстобитов // Проблемы истории советского крестьянства: сбор. науч. работ. - М.: Наука. - 1981. - С.6-30.

Фурсов А.И. Крестьянство в общественных системах: опыт разработки теории крестьянства как социального типа

персонификатора взаимодействия универсальной и системной социальности / А.И.Фурсов // Крестьянство и индустриальная цивилизация. - М.: Наука. Издательская фирма "Восточная литература", 1993. - С.56-112.

Большой толковый социологический словарь (Collins): пер. с англ.- М.: Вече, ACT, 2001. - Т. 1 (А-О). - 544 с.

Політологічний енциклопедичний словник: навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

Нечитайло В.В. Селянство як природне явище / В.В.Нечитайло // Український селянин: зб. наук. праць / за ред.

В.Кульчицького, А.Г.Морозова. - Черкаси: Черкас. нац. ун-т ім. Богдана Хмельницького, 2005. - Вип. 9. - С.9-11.

Присяжнюк Ю.П. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Ю.П.Присяжнюк.- Черкаси: "Вертикаль", ПП Кандич С.Г., 2007. - 640 с.

Заярнюк А.