Уповноважені ж повітових РСІ займалися прийомом скарг і заяв, котрі потім надсилали до БСЗ губ. РСІ, приймали участь у роботі повітових виконкомів та комісій по боротьбі з голодом, слідкували за станом ділової звітності всіх радянських владних установ, здійснювали разом з профспілками та повітовими гуртками "легкої кавалерії" ЛКСМУ фактичний контроль підзвітних органів і підприємств, а також контролювали виконання постанов і розпоряджень вищих партійно-державних органів повітовими владними установами [37, арк.69].

На рівні сільських органів влади було організовано інститут волосних уповноважених РСІ, на плечі котрих відтепер лягав тягар управління всіма сільськими гуртками сприяння РСІ. Волосні уповноважені РСІ були безпосередньо пов'язані з КНС, оскільки вважалися їх співробітниками і фінансувалися також ними (звітувалися перед повітовими РСІ, виконуючи при цьому всі їх розпорядження контрольно-ревізійного характеру) [26, арк.53]. Реально уповноважені вол. РСІ були єдиними працівниками РСІ у волості, вони ж організовували роботу місцевого філіалу БСЗ і за це отримували зарплатню як посадові особи волосних КНС [19, арк.119-120], через що до штатно-кадрового розкладу українських органів Робсельінсу не входили.

Штатний розклад українських органів РСІ на поч. 1922 р. був значно скорочений як на центральному, так і на місцевому рівнях. Відтепер було чітко уніфіковано всі штатні одиниці РСІ центрального, губернського та повітового рівнів. При апараті НК РСі УСРР налічувалося 955 співробітників, а при 12 губ. РСІ - 820 співробітників (з них при Одеській губ. РСІ - 100; при Катеринославській губ. РСІ - 80; а при Запорізькій та Миколаївській губ. РСІ - по 50) [28, арк.2].

Окрім цього на українських теренах функціонувало 90 повітових уповноважених РСІ 1-3 розрядів, в лавах котрих працювало 225 інспекторів. На Півдні України функціонувало 19 повітових уповноважених РСІ, з яких п'ять мали 1-й розряд (Криворізький, Єлисаветградський, Херсонський, Бердянський та Мелітопольський), що вказувало на загальнодержавну значимість цих повітів, оскільки в кожному з них знаходилася найбільша кількість співробітників РСІ - 25 осіб (по п'ять інспекторів у кожному). Також існувало шість повітових уповноважених РСІ 2-го розряду (Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський, Балтський, Первомайський та Тираспольський), в штатах яких було сконцентровано 18 інспекторів (по три особи при кожному). Окрім цього також серед південноукраїнських контрольних установ діяло вісім повітових уповноважених РСІ 3-го розряду (Кам'янський, Амуро-Нижньодніпровський, Нікопольський, Дніпровський, Вознесенський, Велико-Токмакський, Гуляй-Польський та Генічеський фактично), до штатного розкладу яких входила лише одна особа уповноваженого, котрий одночасно був і головою повітового БСЗ. Території ж не згаданих у переліку 1-3 розрядів Одеського, Миколаївського, Запорізького та Катеринославського повітів потрапили до юрисдикції відповідних губ. РСІ, оминаючи тим самим повітову ланку органів РСІ [28, арк.2-4].

З липня 1922 р. по серпень 1923 р. на теренах Радянської України діяв Наркомат Робітничо- селянського державного контролю (далі - НК РСДК), завдання якого суттєво відрізнялися від завдань колишньої РСІ (такі зміни були викликані насамперед переорієнтацією народногосподарського комплексу Радянської України на Неп). У зв'язку з такими кардинальними змінами протягом другої половини 1922- сер. 1923 рр. місцеві органи Державного контролю (далі - ДК) зазнали нового великого структурно- штатного скорочення. Нове реформування пройшло у жовтні 1922 р., коли кількість українських губерній була скорочена з 12 до 9, що, в свою чергу, призвело до логічного скорочення кількості губ. ДК до дев'яти [38, арк.68 зв.]. Кількість державних контролерів Радянської України у жовтні 1922 р. скоротилася всього- лише до 404 осіб, а масові органи сприяння рСі взагалі були розформовані [28, арк.198].

Продовженням "звуження" прав і повноважень державної гілки органів контролю УСРР, згідно з рішенням ВУЦВК, стала ліквідація 7 жовтня 1922 р. Миколаївської та Запорізької губерній, у відповідності з чим Миколаївський та Запорізький губ. ДК були ліквідовані, а їх штати та всі місцеві установи ДК перепідпорядковані Одеському (органи ДК Миколаївщини) та Катеринославському (органи ДК Запоріжжя) губ. ДК. Відтепер в складі Одеської губернії були сконцентровані всі території Одещини, Миколаївщини та Херсонщини (включно з Генічеськом) [29, арк.173]. Губернські контрольні органи останніх складалися відповідно з 41 та 55 державних контролерів [28, арк.196-198]. Тим самим роль місцевих контрольних органів була зведена до проведення всього-на-всього формального нагляду і перевірки, а незаплановані "летючі" інспекційно-ревізійні перевірки колишніх органів рСі зовсім не використовувалися [20, арк.13, 66].

Миколаївський апарат ДК (очолювався Г.М. Бризжовим) складався з 11 співробітників, два з яких вважалися технічним персоналом (кур'єр-сторож та машиністка), а всі інші займалися виключно справою державного контролю [39, арк.3-12]. Але через фінансові негаразди вже 1 лютого 1923 р. штати Миколаївського повітові ДК були на половину скорочені, що, звісно ж, значно обмежило їх можливості та ефективність роботи [40, арк.8].

Згідно з прийнятою ВУЦВК 12 квітня 1923 р. постановою "Про новий адміністративно-територіальний поділ УСРР" у складі дев'яти українських губерній були створені 53 округи, котрі, в свою чергу, поділялися на райони (дана система проіснувала до серпня 1925 р.) [41, с.1245]. У відповідності з реформою в межах Одеської губернії знаходилися Одеський,