споживчої кооперації на прикладі її торговельної галузі в період нової економічної політики. На нашу думку, зроблений критичний аналіз щодо підтримки споживчої кооперації на державному рівні в умовах ринкової конкуренції може бути корисним у сучасних умовах, коли розбалансованість економіки України негативно вплинула і продовжує впливати на господарську діяльність системи, призвела до втрати частини обігових коштів і пайового капіталу, значних збитків і банкрутства багатьох її організаційно-господарських структур.
На початку непу свою господарську, зокрема торговельну діяльність, споживча кооперація розпочинала у складних економічних та фінансових умовах. Тож не випадково на І з'їзді уповноважених Всеукраїнської спілки споживчих товариств (Вукоопспілки) у серпні 1921 р. наголошувалось на тому, що кооперація, маючи недостатні кошти, не зможе розраховувати на успішні результати господарювання. Держава, розуміючи важливість використання потенціалу кооперації для виходу з економічної та продовольчої кризи у перші роки непу, надавала їй суттєву увагу. Тому не дивно, що присутній на з'їзді уповноважених Вукоопспілки заступник голови РНК УСРР М.В. Фрунзе від імені уряду пообіцяв кооператорам підтримку вищих органів влади та управління [10].
Проте, як засвідчують архівні документи, державна підтримка споживчій кооперації у справі оподаткування була надана не відразу. Відомо, що 26 серпня 192І р. вийшла постанова ВУЦВК і РНК УСРР "Про промисловий податок" [11, с.550-551], який стосувався і споживчої кооперації. За цим документом жодних пільг щодо сплати податків споживча кооперація тоді не отримала, оскільки з кооперативних і артільних підприємств стягувався промисловий податок на загальних підставах. Згідно з постановою, промисловий податок складався з двох зборів: патентного - платіж за право займатися торгово- промисловою діяльністю, і зрівняльного, що нараховувався на оборот підприємств. Патентний збір мав стягуватися за півріччя вперед, а зрівняльний - у кінці кожного місяця у розмірах, які визначали вищі податкові органи, на 6 місяців уперед. Стягнення патентного збору розпочалося з 1 липня 1921 р. Дія даної постанови поширювалася на торговельну діяльність споживчої кооперації до березня 1922 р.
Суттєву підтримку держави щодо оподаткування споживча кооперація відчула, починаючи з 1922 р., коли відбувся перехід від натурального обміну до торгівлі і кооперативна форма товарообміну партійним керівництвом країни була визнана "найкращою і такою, що заслуговує на всіляку підтримку" [12, с.583]. Зокрема, у резолюції ХІ з'їзду РКП/б/ "Про фінансову політику" (кінець березня - початок квітня 1923 р.) підкреслювалося, що "податкова політика є головною зброєю революційної політики пролетаріату в перехідну епоху" [13, с.496]. З огляду на це стає зрозумілою позиція влади: слід здійснювати широку фінансову підтримку кооперативної торгівлі, яка, проте, не була б не збитковою для держави [14, с.495].
Закон „Про промисловий податок", уведений у дію постановою ВУЦВК 15 березня 1922 р., як і попередній, проголошував егалітарний (зрівняльний) характер оподаткування всіх торгових закладів незалежно від їх соціальної природи [15]. А відтак суттєвих податкових пільг, закріплених законодавством, споживча кооперація тоді ще не отримала. Кооперативні підприємства підлягали оподаткуванню промисловим податком на загальних підставах. Від нього звільнялися лише кустарні промисли. Промисловий податок, як і в попередні місяці, складався з патентного і зрівняльного зборів. Проте закон містив деякі зміни. Зокрема, запроваджувалися трьохмісячні й одномісячні патенти. Зрівняльний збір стягувався у розмірі і в термін, які встановлювалися вищими податковими органами. За торгівлю предметами розкоші встановлювався додатковий патентний збір. Для визначення ставок патентного збору з торговельних підприємств їх розділили на розряди за ознаками. Зрівняльний збір з торговельних підприємств 2, 3, 4, 5 розрядів запроваджується з 1-го січня 1922 р. Встановлений законом розмір патентного збору стосувався середнього територіального поясу. Поясні межі визначалися і регулювалися Народним комісаріатом фінансів за згодою з Українською радою народного господарства (УРНГ). Для визначення податків зрівняльного збору податківці встановлювали приблизно або на підставі наданих платіжних документів середню суму обороту кожного торговельного підприємства. Тобто якихось переваг при оподаткуванні, порівняно з підприємствами інших форм власності, у першій половині 1922 р. споживча кооперація не мала.
Намагаючись витіснити приватну торгівлю зі споживчого ринку, керівництво УСРР улітку 1922 р. зробило певні кроки щодо полегшення оподаткування кооперації. 29 серпня ВУЦВК та РНК УСРР ухвалили закон „Про порядок стягнення зі споживчої кооперації промислового податку" [16]. Проте він зменшував на 50 % обсяг патентного й зрівняльного зборів для кооперативів закритого типу, які відпускали товар лише своїм членам. Усі інші споживчі об'єднання, що входили до складу Вукоопспілки, мали сплачувати вказані збори в розмірі 75% встановлених ставок. У пільговому порядку (зниження промислового податку до 50%) оподатковувалися також торговельні операції кооперативів, які здійснювалися їх членами, що сплатили пайові внески. Безумовно, це була певна податкова пільга споживчій кооперації для розгортання торговельних операцій у конкурентній боротьбі з приватним сектором.
Складність фінансово-економічного становища споживчої кооперації у зв язку із фінансово- економічною кризою та дисбалансом цін 1923 р. спонукала керівництво споживчої кооперації шукати підтримки у держави. На V надзвичайній сесії Ради Вукоопспілки у листопаді 1923 р. голова правління ВУКС М.К. Вєтошкін запропонував клопотатися перед союзними та республіканськими органами влади та управління, зокрема перед Радою Праці та Оборони (РПО СРСР), про поширення на споживчу кооперацію України постанови союзної РПО про пільги, які до цього отримала Центроспілка РСФРР, та про кредит на погашення боргів [17].
Невдовзі,