у грудні 1923 р., споживча кооперація отримала від держави нові пільги щодо сплати промислового податку. Зокрема, постанова Президії ВЦВК і РНК СРСР від 7 грудня 1923 р. "Про податкові пільги для кооперативних організацій" ще більше розширила пільги споживчої кооперації щодо сплати податків, майже до повного звільнення від промислового податку дрібних сільських і робітничих кооперативів [18]. До кооперативних організацій, звільнених від державного промислового податку, належали сільські та робітничі кооперативи, які мали річний оборот нижче, ніж 20 тис. крб., без різниці в їх місцезнаходженні. Інші кооперативні об'єднання, не звільнені від промислового податку, сплачували його, хоча, порівняно з приватним торговцем, значно у меншому розмірі. Також варто відзначити, що постанова надавала відстрочку на два роки для сплати державного промислового податку, який мали сплатити кооперативні організації за перше півріччя з часу їх виникнення. По патентному та зрівняльному зборах споживча кооперація мала знижку в 50% або 25% залежно від того, з ким вона торгувала. Коли продаж краму провадився лише своїм членам, то знижка становила 50%, коли ж стороннім особам - 25%. Щодо акцизних зборів було прийнято таке рішення: поширити на промислові підприємства споживчої кооперації, що виробляли товари, порядок акцизів, установлений для відповідних галузей державної промисловості.
Постанова Президії ВЦВК і РНК СРСР "Про зміни в положенні про подоходний податок з державних і кооперативних підприємств і змішаних товариств" від 7 грудня 1923 р. зобов'язувала місцеві органи влади та кооперативні організації терміново реалізувати в життя положення щодо звільнення від податків первинних місцевих робітничих і селянських споживчих товариств [19]. Це рішення мало сприяти стабілізації фінансового стану споживчої кооперації та розгортанню її торговельної діяльності.
Положення вказаних союзних постанов у грудні 1923 р. були продубльовані ВУЦВК, яка ухвалила надати споживчій кооперації України такі пільги: звільнити від державного податку всі первісні сільські, робітничі та фабрично-заводські кооперативні організації, а також їх підприємства, що мали обіг не більше 20 тис. червоних карбованців за один рік [20]. Такі пільги дали можливість споживчій кооперації активізувати торгівлю, зокрема на селі, фінансово зміцнити та успішно конкурувати з приватним торговим капіталом. У 1923/24 р. промисловий податок, сплачений споживчою кооперацією, становив для оптових підприємств 4% з їх обороту, для роздрібних закладів - 3,36 %, тоді як для приватної торгівлі розмір виплат становив відповідно 7,56% та 13,81% [21]. Дані обстеження районів з найвищим рівнем оподаткування приватної торгівлі, проведеного статистичними службами, засвідчують, що найважчим податковий тягар був для підприємців Харкова: частка прямих державних податків у загальній сумі витрат сягала для окремих із них 68% [22, с.104]. Наведені дані вказували на поблажливе ставлення держави до споживчої кооперації та її торговельної галузі.
ХІІІ з'їзд РКП/б/, який відбувся у травні 1924 р., знову наголосив на необхідності спеціальної фінансової підтримки державної і кооперативної торгівлі на місцях (первинних кооперативів) з метою боротьби з приватним торговельним капіталом [23, с.232]. На споживчу кооперацію України поширювалась постанова ВЦВК та РНК СРСР від 20 травня 1924 р. "Про споживчу кооперацію", яка для активізації торговельного розвитку надала споживчій кооперації ряд пільг, включаючи більш низький податок з обороту порівняно з приватними промисловими та торговельними підприємствами, зменшений залізничний тариф при перевезенні вантажів, нижчу плату за оренду приміщень тощо [24]. Улітку 1924 р. Політбюро ЦК КП/б/У взяло під свій контроль виконання рішень союзних та республіканських органів щодо надання пільг споживчій кооперації [25, с.230]. ХМ конференція РКП/б/ (квітень 1925 р.) вказала на необхідність державної підтримки споживчої кооперації, акцентування уваги до її потреб з боку партії і уряду, при цьому вкотре наголошувалося на важливості надання їй всіляких пільг [26, с.371].
Поблажливою щодо споживчої кооперації була і політика органів фіску при визначенні розмірів оборотів. Джерелом і цілком достатньою підставою для їх урахування були торговельні книги установ та їх звіти про роботу, подані в фінінспектуру. Як правило, додаткова перевірка, обов'язкова для приватних торговців, у кооперативних крамницях не проводилася.
Прибуткове оподаткування споживчої кооперації також регулювалося окремим „Положенням про податок на прибуток з державних та кооперативних підприємств і мішаних товариств", затвердженим постановою ВУЦВК 4 липня 1923 р. Прибутковим податком кооперативні та державні заклади обкладалися пропорційно сумі їх чистого доходу незалежно від його абсолютної величини у розмірі 8%, тоді як приватні підприємства оподатковувалися на основі зростаючої прогресії при вилученні від 2 до 25 % їх чистого прибутку [27].
Пільги, визначені державою для споживчої кооперації щодо промисловому податку, поширювалися також і на прибутково-майновий. За даними Київської товарної біржі, всі види оподаткування кооперації становили в її витратах 7,6 %, тоді як у приватних торговців сягали 35%, посідаючи перше місце серед усіх витрат [28].
Податкова політика держави щодо споживчої кооперації визначила її місце в загальній сумі податкових надходжень до бюджету республіки. У 1924-25 р. на кооперацію припадало 13,6% (7,6 млн. крб.) усіх податкових платежів, що надходили до державної казни, у 1925-26 р. її частка збільшилася до 15,2 % (11,7 млн. крб.), а в 1926-27 р. її частка знову зменшилася до 13,5% (15 млн. крб.). Збільшення абсолютного розміру податкових надходжень пояснюється збільшенням розмірів торговельних оборотів. Приватний сектор сплачував податків у середньому в 4 рази