Проте слід відзначити, що податки щодо споживчої кооперації у міру стабілізації її фінансового стану почали дещо зростати. Народний комісаріат фінансів СРСР вважав, що на середину 1920-х рр. споживча кооперація зміцнила своє становище на ринку і для подальшого свого розвитку не потребує такого розміру пільг у сплаті податків, як раніше. Тому у листопаді 1925 р. податківці подали до РНК СРСР проект про внесення змін у практику стягнення промислового податку зі споживчої кооперації. Зменшення податкових пільг, на думку керівництва країни, мало бути стимулом до підвищення комерційності у торговельній роботі споживчої кооперації [30].

Як свідчать архівні документи та матеріали періодичних видань 1920-х рр., керівництво споживчої кооперації, у свою чергу, не раз ставило перед органами влади питання щодо вдосконалення системи оподаткування кооперативних організацій. Так, ХІ надзвичайна сесія Ради Вукоопспілки, що відбувалася 1922 лютого 1927 р., обговорила питання про заміну існуючої форми оподаткування споживчої кооперації у вигляді зрівняльного збору введенням прогресивно-прибуткового податку. Також пропонувалось запровадити суттєве скорочення існуючих ставок орендної плати за приміщення, які займала споживча кооперація, шляхом визначення цих ставок законодавчим актом. Правління мало терміново опрацювати зазначені пропозиції, щоб затвердити їх на Президії Ради Вукоопспілки, а потім внести на розгляд уряду України [31, с.1-2]. Така позиція свідчила про те, що керівництво споживчої кооперації всіляко намагалось зберегти монопольне становище на ринку.

Таким чином, аналіз податкової політики держави щодо споживчої кооперації в роки непу переконує в тому, що вона була зумовлена масштабністю економічних і політичних завдань, покладених на споживчу кооперацію владою. Пільги й переваги, надані законодавцем споживчій кооперації, слугували виконанню нею "політичної місії" витіснення з ринку приватника. Перенесення центру ваги податків у торгівлі на приватних підприємців і пільгова система оподаткування споживчої кооперації, по суті, також являли собою приховану форму її фінансування. Принцип створення режиму максимального сприяння споживчій кооперації поширювався і на сферу товарного забезпечення її торговельної мережі.

Певні переваги мала споживча кооперація також у термінах сплати податку. На відміну від приватних підприємців, які двічі на рік сплачували податок на прибуток, заздалегідь за кожне півріччя, споживча кооперація виплачувала нараховану їх суму раз на рік. Неоподаткований мінімум доходів для споживчої кооперації і державних підприємств був вищий, ніж для інших платників. Повністю звільнялися від сплати податку низові споживчі товариства, що проводили свої операції в сільській місцевості, та первинні міські об'єднання робітників і службовців.

Проте слід зазначити, що ефективність політики держави виявлялася не тільки в податковій політиці щодо торговельної діяльності споживчої кооперації в перші роки непу, але, на жаль, і в одержавленні кооперації в другій половині 1920-х рр. Керівництво країни, зокрема УСРР, використовувало господарський потенціал та пайовий капітал споживчої кооперації як потужне джерело фінансування індустріалізації та процесів, пов'язаних з "культурною революцією".

Протягом наступних десятиліть система споживчої кооперації на державному рівні не мала пільгових переваг при оподаткуванні торговельної та інших видів господарської діяльності.

У період становлення ринкових відносин кінця ХХ - початку ХХІ ст. споживча кооперація за умов відсутності державної підтримки та намагань приватизації кооперативної власності взагалі була змушена відстоювати свої права на існування. Нині, у період загострення світової фінансово-економічної кризи, споживчі товариства та спілки мають здійснити низку заходів щодо попередження її негативного впливу на їх господарську та інші види діяльності. Оскільки на реальну державну підтримку в нинішній економічній ситуації не доводиться сподіватися, в системі споживчої кооперації запроваджується жорсткий режим економії.

Виходячи з інтересів відродження української села, вважаємо, що вкрай необхідна фінансова підтримка особливо сільській споживчій кооперації на державному рівні. Безперечно, сільський споживач потребує відродження магазинів та закладів побутового обслуговування системи споживчої кооперації. А для цього слід полегшити оподаткування райспоживспілок та первинних споживчих товариств, надати їм довготермінові банківські кредити під помірні відсотки. Разом з тим є сенс у розробці та фінансуванні державної програми відродження переробної галузі та закладів громадського харчування в районних центрах та на селі. Оскільки розпочалося різке скорочення робітників ряду галузей промисловості, частина людей змушена покидати місто і повертатись у сільську місцевість. У зв'язку з цим потрібна державна підтримка торговельної, переробної, харчової та інших галузей споживчої кооперації, яка сприятиме збільшенню кооперативних підприємств, що забезпечать роботою тисячі людей.

Джерела та література

Гензель П.П. Система налогов Советской России. - М.-Л., 1924; Борисов И.Г. Цены и торговая политика. - М., 1925.

Марьяхин Г. Налоговая система Советского государства // Финансы СССР. ХХХ лет. - М., 1947; Кистанов Я.А. Потребительская кооперация СССР. Исторический очерк. - М.: Издательство Центросоюза, 1951.

Горкіна Л.П. Розробка проблеми організації товарообороту в Українській РСР у відбудовчий період (1921-1925 рр.) // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. - К.: Наукова думка, 1978. - № 12.

Гетьман Г.А. Кооперативная торговля: развитие, проблемы, перспективы (на материалах Украинской СССР). - Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете, 1985.

Бакуменко О.П. Здійснення нової економічної політики на Україні: Автореф. дис... канд. істор. наук. - К., 1992. - 26 с.

Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921- 1932