УДК 94(161.2161.1)(477)

В. В. Пашков

ДВОМОВНІСТЬ ЯК ФАКТОР НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

У статті розкрито поняття двомовності. Наведено порівняльний аналіз особливостей білінгвізму у

Західній Європі і проблеми формування двомовності як чинника освітньої політики в Україні.

Ключові слова: двомовність, монолінгвізм, мультилінгвізм, державна мова, рідна мова.

На початку ХХІ століття полімовна компетенція учнів стала однією з важливих педагогічних задач. Найчастіше ця проблема визначається як проблема мультилінгвізму (multlingualism - полілінгвізм), інколи - двомовності (білінгвізму). На сьогодні продовжує розвиватися розробка теоретичних і практичних аспектів явища двомовності, яке відносять до найбільш значимих в державній, національній і культурній освіті.

Білінгвізм у закордонних джерелах - це володіння двома мовами. У багатьох словниках поняття двомовності, багатомовності, мультилінгвізму, полілінгвізму визначаються як тотожні й означають використання декілька мов, кожна з яких вибирається в межах визначеної соціальної спільності (перш за все, держави); використання індивідуумом (групою людей) декількох мов, кожна з яких вибирається в залежності від конкретної комунікативної ситуації [1]. Двомовність як об'єкт дослідження охоплює лінгвістичний, соціологічний, педагогічний, правовий та історичний аспекти.

Історіографія проблеми має давні традиції. Ситуацію двомовності в Україні, що складалася протягом різних історичних епох, досліджували такі видатні історики, як О. Єфименко [2] та О. Пріцак [3], причому часто даючи протилежні оцінки ситуації, яка склалася історично. Зі здобуттям Україною незалежності наукова дискусія навколо проблеми двомовності лише загострилася, причому мовне питання висвітлювали не лише історики, (А. Желєзний [4]), а й філологи (Р. Кісь [5], І. Кононов [6], Л. Масенко [7]). Проте в цій ситауції проблема все ж таки, не була остаточно вирішена. Автори у своїх дослідженнях часто спираються на застарілі, націоналістичні концепції, не враховуючи сучасні тенденції культурного розвитку в світі, досвід глобалізаційних процесів.

На цей час закінчується ера монолінгвізму в західних країнах і починається ера мультилінгвізму, а також утвердження мультикультурної освіти й виховання. Знання декількох мов стає державною політикою в галузі освіти багатьох країн (Франція, Голландія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Фінляндія та інші). Тільки США дотримуються монолінгвальної освітньої політики: основною вимогою є знання державної (англійської) мови. У 1997 році Радою Європи було прийнято документ «Modern Languages: Learning, Teaching, Assessment. A Common European Framework of reference» («Сучасні мови: вивчення, навчання, оцінка. Загальноєвропейська компетенція»), спрямований на усунення мовних бар'єрів. Цим документом визначалися цілі, завдання й зміст навчання іноземним мовам, характеризувалися підсумкові рівні володіння іноземною мовою.

Одночасно з процесами інтеграції в країнах ЄС приймаються документи («Європейська хартія регіональних мов і національних меншин», 1992 р.; «Концепція про захист національних меншин», 1994 р.), які регламентують збереження історично існувавших у Європі меншин і підтримка їх мов. Такі міри покликані вберегти нації від асиміляції, сприяти міжкультурному спілкуванню. Схема вивчення мов така: кожен учень європейської школи повинен володіти трьома мовами - рідною, однією із трьох робочих мов Союзу (англійською, німецькою, французькою) і ще будь-якою мовою однієї з країн ЄС. При цьому, третю мову починають вивчати з другого року навчання. Досвід європейських шкіл можна взяти за взірець двомовних шкіл.

Формування двомовності на сучасному етапі здійснюється в умовах бурхливого суспільного й науково- технічного прогресу, котрий значною мірою визначає як сучасний стан мов, так і їх рух у майбутнє. Насамперед, мови виступають як засіб і стимул соціального й науково-технічного прогресу. У цьому знаходить своє відображення діалектичний характер взаємозв'язку мови й суспільства.

Мовний аспект формування особистості за кордоном також пов'язаний з проблемами білінгвізму.

Сучасна постановка проблем толерантності - формування толерантної свідомості, мислення, культури в умовах Західної Європи - часто пов'язується з ідеями полілінгвізму.

Ідея полілінгвізму, або (за Я. Каменським) «поліглотії», має багатовікову історію. Багатомовність була популярною ще в епоху Просвітництва. Автор «Великої дидактики» приділяє особливу увагу вивченню мов. За його лінгвістичною концепцією грамотній людині варто знати декілька мов, а саме рідну мову «для приватного життя», мову (чи мови) сусідніх народів «для відносин» з ними, латинську для «читання книг наукового змісту» й додаткові: «для філософів і лікарів - грецька й арабська мови, для богословів - грецька і єврейська». Особливу увагу приділялося рідній мові й латинській, які треба «вивчати з однаковою старанністю» [8].

Очевидно, що залучення людини до вивчення нової мови може здійснюватися в різних умовах. Ідеальними можна вважати такі умови, коли вдало поєднуються всі необхідні для успішного оволодіння другою мовою компоненти: стимули для використання мови як засобу спілкування, здатності людини до оволодіння іномовною мовленнєвою діяльністю, безпосередній доступ до мови й культури іншого народу.

Щодо України, то доцільно говорити, перш за все, про умови розвитку природної двомовності (українська й російська мови). З приводу іноземної мови, то в умовах навчання в середній загальноосвітній школі можемо акцентувати на розвитку штучного білінгвізму.

Процес розвитку природної двомовності в Україні ускладнений і деформований ідеологічним і політичним факторами. Домінантою, яка на сьогодні виступає як абсолютна цінність, є ідея української державності, її становлення, боротьба за її розвиток, її обстоювання, втрати й набутки. При цьому критеріями державної стабільності України й українського народу є:

набута на початку 90-х років незалежність і самостійність;

територіальна цілісність;

державоутворюючий етнос (українці);

державна мова (українська).

Після прийняття в 1996 році нової Конституції в статусі мов, якими розмовляє населення України, відбуваються кардинальні зміни.

Державною в