УДК 94(477):323.2 "1994/1998"

Л. І. Полякова

ХАРАКТЕР ВЗАЄМОДІЇ ГІЛОК ВЛАДИ В УКРАЇНІ У 1994-1998 PP.

У статті аналізується комплекс проблем взаємодії гілок влади в Україні під час президентства Л. Кучми. Питання дострокових президентських та парламентських виборів 1994 р. постало в складних соціально- економічних і політичних умовах. Конфлікти між гілками влади підірвали до неї довіру у населення. 19941998 рр. є важливим етапом у справі формування законодавчої бази щодо регулювання відносин між гілками державної влади.

Ключові слова: вибори, взаємодія, президент, Верховна Рада, політичний конфлікт

90-ті роки XX століття є переломними для України і мають особливе значення. Це є період становлення України не тільки як незалежної держави, а й осмислення нових шляхів розвитку держави на засадах демократії, багатопартійності, ринкової економіки.

Період 1990-1994 рр. характеризувався складними соціально-економічними та політичними процесами, конфліктами між гілками влади, що в результаті приводить до дострокових президентських та парламентських виборів. Питання взаємодії гілок законодавчої, виконавчої, судової гілок влади є актуальним і на сучасному історичному етапі. А історичний аналіз становлення органів влади незалежної України дозволяє зробити висновок щодо необхідності адміністративної реформи, та вдосконалення законодавчої бази, яка стосується питання взаємодії гілок влади незалежної України.

Мета даного дослідження полягає в аналізі діяльності та взаємодії державних органів влади в період 1994-1998 рр., характеристиці конституційного процесу та виявлені причин політичних конфліктів на даному історичному етапі.

Проблематика взаємозв'язку принципів поділу влади та взаємодії різних гілок влади знайшла відображення у монографічних дослідженнях вітчизняних науковців: О. Каневського, В. Шаповала, О. Скрип- нюка, Ю. Тодики, В. Яворського, В. Журавського, В. Кременя, В. Ткаченка, В. Тація.

Проблематика реформування механізму влади й перегляду положення вищих органів державної влади в системі поділу влади розглядається в монографіях авторського колективу за ред. Н. Нижник, В. Тація, Ю. Тодики та О. Даниляна, О. Бандурки та В. Греченка,

Питання про функції глави держави у системі поділу влади розглядається в роботах: В. Шаповала, О. Скрипнюка, Ю. Тодики та В. Яворського, А. Зайця, Н. Нижник, Є. Назаренко, Р. Михеєнка, С. Серьогіної.

Функції Глави держави України, його взаємодія з іншими вищими владними інституціями аналізуються О. Скрипнюком, Ю. Тодикою, В.Яворським.

Установчі повноваження Президента як глави держави щодо формування органів виконавчої влади за змістом Конституції України в редакції від 28 червня 1996 р. розглядаються в роботах Н. Нижник, В. Авер'янова, Р. Михеєнка, С. Серьогіної, В. Шаповала та багатьох інших [1,с.50-52].

Невизначеність статусу Уряду в Україні, що є однією з найактуальніших теоретичних та практичних проблем національного державотворення, розглядається в роботах В. Кампо, В. Шаповала, В. Авер'янова, Ю. Тодики, Т. Грозіцької, В. Шатіло, І. Пахомова, В. Скрипнюк. Автори насамперед акцентують увагу на слабкості позицій Уряду у стосунках із Президентом та Верховного Радою України, його надмірній залежності під останніх за змістом Конституції Українки редакції від 28 червня 1996 р. Аналіз існуючих наукових досліджень з проблем утворення та взаємодії гілок влади в Україні зробив Р.С.Мартинюк. [1,с.60- 62]

Загострення соціально-економічного та політичного становища у сер. 90-х рр. XX ст. поставило на порядок денний питання про визначення шляхів реформування не тільки економічної галузі, але й політичної структури. Протистояння президента і Верховної Ради на фоні кризових явищ в економіці закінчилося прийняттям рішення обох сторін про дострокове припинення повноважень.

У березні і квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. Вибори були покликані змінити політичну конфігурацію в республіці, припинити конфлікт між виконавчою та законодавчою гілками влади. Особливостями виборів було ще й те, що вони вперше проводились на багатопартійній основі, хоча й за мажоритарною системою, відповідно до якої висування кандидатів відбувалося в територіальних округах, а не за партійними списками. За думкою окремих політиків ця система суттєво обмежувала вплив і можливості політичних партій та громадських об'єднань. З погляду сучасної політичної ситуації в країні можна зробити висновок, що змішана система виборів не дала бажаних результатів. Політичні партії виявилися не готовими до плідної роботи в законодавчому органі, діяльність особливо останнього парламенту виявилася не конструктивною. Але вже тема інших досліджень.

Вибори 1994 р. проводилися в умовах глибокої економічної кризи, тому виборці гостро реагували на прорахунки владних структур, у тому числі Верховної Ради та Президента, нерідко ототожнюючи їх з доцільністю незалежності взагалі. Багато виборців залишилися вдома, тим самим висловили недовіру існуючий владі. Передвиборча ситуація повторюється і у 2009р., нажаль історичні помилки не враховуються владою. Протистояння законодавчої, виконавчої гілок влади і Президента не підвищує їх авторитету. Для України перші вибори в умовах незалежності мали доленосне значення, отже, на них по суті вирішувалось питання про подальші перспективи державності України.

У цих виборах вперше зіткнулись інтереси різних партій, адже виборці врахували і належність кандидатів у депутати до політичних організацій різного спрямування.

У ході виборчої кампанії 1994 р. розгорнулася боротьба між окремими кандидатами в депутати. їх кількість спочатку була 6759 претендентів, з яких зареєстрували 5833. Згодом частина претендентів зняла свої кандидатури і на виборах балотувалося 5609 кандидатів, або в середньому 13 на один округ, а в столиці - 21. Така активність загострювала боротьбу і посилювала конфліктний характер виборів.

Причини такої активності О.М. Бандурка та В.А. Греченко вбачали в наступному:

Реакція