У 1942 р. міністерство окупованих східних територій направило до сільськогосподарських керівників відповідні вказівки, де вказувалося, що всю продуктову і сільськогосподарську сировину слід швидше пускати в хід, всю південну армію необхідно утримувати за рахунок села, а також сприяти відправленню до райху необхідної кількості продовольства.

Кількість землі, відібраною німецькою владою у селян на території Тернопілля, як свідчить статистика, становила 125,5 тис. га, що перевищує сукупний показник Львівщини (60,3 тис. га) і Івано-Франківщини (51,1 тис. га) [2, с.135]. Виходить, що селяни, не впоравшись з непосильним контингентом, втрачали ті права на землю, які мали. Порівняно з львів'янами й івано-франківцями селянам-галичанам на Тернопіллі було тяжче виконувати здачу контингентів. Домінувала тенденція переведення земельних наділів селян у великі землеволодіння, тобто лігеншафти. Це відповідало основам німецької окупаційної економічної політики про "високотоварне виробництво".

Головним завданням, визначеним окупаційною владою для селян, стало забезпечення фронту продуктами харчування. У кожному селі проводилися господарські наради, на яких розглядалися першочергово питання, повязані з виконанням контингенту. З цією метою організовувалися спеціальні контингентові комісії, які повинні були забезпечити здавання означеної кількості зернових та інших сільськогосподарських продуктів для потреб армії та населення.

Встановлювалися правила здачі контингенту. Оскільки не існувало альтернативи в сфері скупу с/г продукції, наявності великої кількості дрібних власників земельних наділів (до 7 га), обмежених людських ресурсів Німеччини, кооперації відводили роль виконавця здачі контингентів з населення. Таким чином, німецька влада вирішила використати кооперацію в Галичині для здійснення своїх грабіжницьких цілей. За кооперативами встановлювався комісарський нагляд і їх статус не містив ознак громадської організації і кооперативного самоврядування [2, с.138].

В умовах німецької окупації існували як українські, так і польські кооперативи. Правда поляки могли заснувати кооператив тільки в тому населеному пункті, де вони чисельно переважали. Порівнюючи польську і українську кооперації слід зауважити, що нова політична ситуація була для одних звичайною окупацією, а для других - українців тільки зміною окупанта, на якого покладали надії на поліпшення свого становища велика частина українського суспільства [2, с.165].

Для проведення профілактичної роботи серед населення з метою вчасної здачі контингенту, комітети проводили зібрання. Так, відомо, що 24 грудня 1943 р. в Підгайцях відбулося засідання українського комітету, де було вирішено надіслати своїх представників у ті села, які мало здали контингенту [6, арк.80]. Нерідко й такі заходи не приносили успіху, адже селяни перебували у скрутному соціально-економічному становищі.

Контингент включав збір різної сільськогосподарської продукції залежно від майнового комплексу і кількості землі. Так, наприклад, на село Великі Луки накладався контингент збіжжя такий: соломи - 1251 ц, а сіна вдвоє менше - 625,5 ц. Збіжжя мало бути привезене на пункт прийому, тобто у фільварок на Загребеллі біля Тернополя [7, арк.52]. Кожний кооператив населеного пункту забов'язувався зібрати яйця у кількості щонайменше 1 440 шт. Станом на 26 січня 1943 р. в Тернопільській окрузі були наклали контингент м'яса у розмірі 10 000 ВРХ, крім звичайного м'ясного контингенту. І це повинні були здати селяни за два місяці [7, арк.40].

Після жнив кожне господарство повинно було віддати певну кількість зерна та інших сільськогосподарських продуктів. Було визначено терміни виконання: до 30 вересня 1942 р. - 60%, а до 30 листопада - 100%. За невиконання передбачався розстріл.

У директивах кооператив за 1942 р. знаходимо деталізовані дані. Контингент визначався від 1 га посівної площі на 17 кг волового м'яса та 2 кг свинини на рік. Згідно з цими розрахунками на село Лука Велика контингент на 1942 р. складав 21 267 кг - 85 шт. ВРХ і 2 502 кг - 25 шт. свиней. Худобу призначену для контингенту мали привозити щоп'ятниці на торговицю біля міської різні у м. Тернополі [7, арк.23а].

З листа до голови громади і голови контингентного комітету с. Лука Велика Тернопільського округу дізнаємося, що контингент збіжжям ця ж громада мала здати у 1942 р. 198 ц, з яких 70% хлібного і 30% пашного [7, арк.38].

Визначалися правила торгово-господарської діяльності на селі. «В населення, - повідомляється в одній із директив УОК, - ніхто не мав права задарма або низькою ціною скупляти свиней, сільськогосподарські продукти тощо, без відповідного дозволу - "Бецугшайн" [7, арк.60].

За вчасне виконання контингенту населенням адміністрація преміювала. Наприклад, хто здав до 10 листопада 1941 р. 80% контингенту або хто здав першим 50% контингенту до 15 жовтня вказаного року, - одержували премії у вигляді взуття, мила, соди тощо [7, арк.40].

З метою заохотити селян Чортківщини і Бережанщини до здавання продукції були запроваджені премієві ставки, які визначали, що «за доставку городини хлібороб одержує папіроси, за кісткові овочі - папіроси, горілку й мармеладу, за ягоди (також лісові ягоди) й гриби - папіроси, горілку й мармеладу, за лікувальні і корінні рослини - папіроси й мармеладу» [8]. За повну здачу контингенту преміювання в Тернопільській окрузі, яке станом на листопад 1942 р. було таким: для мешканців кожного села Микулинецького повіту призначалися премійовані товари для розподілу: господарське мило - 64 шт., туалетне мило - 42 шт., сода - 6 кг, свічки -