УДК 94:342.1(477)" 18"

Я. В. Попенко

РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ІДЕЇ ЗА ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО

Стаття присвячена питанням реалізації державницької ідеї в Україні у період Гетьманату Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.). Головною особливістю зазначеного періоду став комплексний підхід у вирішенні складних питань державотворення. Уряд гетьмана проводив свою політику, включивши основні галузі державного життя: зовнішня політика (союзницькі відносини із країнами Четвертного блоку); вирішення земельного питання; виважена освітня політика; військове будівництво та інше. Ключові слова: Гетьманат, Українська Держава, державотворення, армія, Українська Академія Наук, Військова Академія, освіта.

Кризова ситуація в Україні з другої половини 2008 р. склалася не лише в економіці, політиці та соціальній сфері, а й, що найбільш дошкульно, в галузі національного державотворення. Як це не парадоксально звучить, але сучасна Україна досі не має чітко викристалізуваної концепції державного будівництва. Більш того, доволі „розмитим" і суперечливим на сьогоднішній день виглядає і поняття національних інтересів.

За визначенням В. Ковальського, О. Маначинського та Є. Пронкіна, національні інтереси проголошують, насамперед, забезпечення оптимальних умов існування держави, до яких належать: внутрішня стабільність, що характеризується стійкістю державних інститутів і збалансованістю інтересів усіх груп населення; національна злагода; економічний розвиток, що гарантує задоволення матеріальних потреб населення, ефективний господарський розвиток; національна безпека; пріоритетність загальнолюдських демократичних принципів, національна самосвідомість народу; підтримання екологічно здорового середовища;

створення сприятливої геополітичної ситуації навколо країни; міжнародний імідж - доброзичливе сприйняття держави світовим співтовариством [1, с.116]. Натомість сучасні українські реалії демонструють переважно протилежні тенденції розвитку нашої держави. При постійному та регулярному оперуванні гас- лами-брендами на зразок „демократизація", „гуманізація", „євроспільнота" Україна поступово, але доволі цілеспрямовано позбавляється власних національних інтересів, ідей та пріоритетів. Фактично склалася ситуація, коли сучасна самостійна Українська держава існує „де-юре", а „де-факто" - її ще не має. Маючи величезний економічний, сировинний, людський, науковий потенціал, Україна досі залишається без державницької ідеології (як в політичному, так і в моральному розумінні). „Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути", - ці слова В. Липинського, проголошені у першій половині ХХ ст. не втратили своєї актуальності і сьогодні, вже у ХХІ ст. [2, с.15].

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот, до влади прийшов новий уряд гетьмана П. Скоропадського. За визначенням вітчизняного історика Ю. Терещенка: „День 29 квітня 1918 р. став переломним в новітній українській історії. Він знаменував собою відновлення власної національної державницької традиції, припинення руйнівних „соціалістичних" експериментів і повернення України до налагодження класового співробітництва та цивілізованого реформаторства" [3, с.4]. Одним з перших заходів П. Скоропадського на чолі країни було оголошення „Грамоти до всього Українського Народу", в якій визначалися головні напрямки державної політики нового уряду у реалізації внутрішніх реформ. Основними були: диктатура закону, збереження права власності, реалізація державної земельної програми, поліпшення правового та соціального становища робітничого класу, свобода конкуренції та торгівлі [4, с.36]. При цьому гетьман акцентував увагу на одному важливому моменті: "Я буду твердо стояти на сторожі порядку й законності в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими крайніми мірами" [5]. Фактично П. Скоропадський залучав до реалізації програми всі соціальні верстви тогочасного українського суспільства і одночасно попереджав, що інтереси держави будуть мати виключний пріоритет.

По суті текст грамоти не містив жодних політичних "загравань" та обіцянок, якими у свій час грішила Центральна Рада. Того ж дня був оприлюднений "Закон про тимчасовий державний устрій України", який визначав головні лінії політики гетьманського уряду. Поруч із формуванням міцної та дієвої вертикалі органів державної влади гетьманський уряд приділяв надзвичайно серйозну увагу реалізації невідкладних внутрішніх реформ.

Одним із найгостріших питань була земельна реформа, фахове вирішення якої знімало ряд економічних та соціально-політичних проблем. Земельна реформа в Українській Державі втілювалася в життя впродовж всього періоду існування уряду Гетьманату. Головною метою зазначеної реформи передбачалося створення економічно сильного та потужного класу середнього та заможного селянства. Пізніше у своїх спогадах П. Скоропадський відверто висловлював свої міркування щодо цього питання: „Я прихильник дрібних господарств, зокрема в Україні, і неодноразово говорив, що мій ідеал - бачити Україну, вкриту одними лише дрібними високопродуктивними, приватними господарствами" [6, с.137]. При цьому поруч з існуванням приватного землеволодіння передбачалося державне, церковне, монастирське, заводське тощо. Реформа передбачала, що за рахунок державних, церковних і частини приватних земель (із відшкодуванням вартості колишнім власника) мав бути утворений державний земельний фонд. Водночас із заснуванням фонду, планувалося заснувати Державний земельний банк. Головним завданням цієї установи було надання селянам системи дешевих кредитів для купівлі земельних наділів. Показовим моментом відповідальної державної політики було те, що всі заходи постійно перебували під пильною увагою Міністерства земельних справ [7, с.80]. На одну селянську родину передбачалося надання ділянки у володіння в розмірі не більше 25 дес.

Поруч із цим, законом від 14 червня дозволявся вільний продаж та купівля землі, але з розрахунку 25 дес. на одне господарство. Паралельно діяла система орендування земельних наділів. Остаточний проект реформи був представлений міністром земельних справ В. Леонтовичем на