Не менш плідним у боротьбі общини за збереження земельного фонду було використання психологічного тиску. Бажаючим закріпити наділ у приватну власність сход забороняв користуватися громадською касою, місцями на сільському базарі, колодязями та дорогами. У с. Андріївці Бердянського повіту для впливу на бажаючих відокремитися община використала навіть слова з промови місцевого священика [11, с.165].

Внаслідок психологічного тиску з боку общини, селяни відмовлялися від заяв про закріплення наділів ще до обговорення їх питання на сході. Але, якщо в середньому на кожен регіон Європейської Росії припадало 8000 таких випадків, то на Півдні України за 1906-1915 роки їх кількість дорівнювала 6700. При цьому найбільше відмов від заяв про вихід - 1861 - трапилося в селах Бердянського, Мелітопольського та Дніпровського повітів [13, с.64].

Внаслідок Столипінської аграрної реформи частка надільного у загальній площі землеволодіння регіону зменшилася з 41% до 23%. При цьому слід додати, що на Півдні України різко змінилось співвідношення між подвірно-спадковою та общинною формою земельної власності. Істотне зростання першої, особливо на території Катеринославської губернії, сталося внаслідок реакції селянства на аграрні перетворення. До того ж зазнав змін і національний склад власників подвірно-спадкових ділянок. Якщо у 1905 році 91% їх були німцями-колоністами, то у 1917 році частка останніх становила лише 32%.

У роки столипінської реформи на Півдні України суттєво змінилася площа общинного землеволодіння. У 1917 році вона дорівнювала 4699577 десятинам. Південноукраїнські общини втратили не лише 39,6% надільної, а й 37,4% купленої в передреформений період землі [10, с.89]. Найбільш відчутними втрати общин земельного фонду були при цьому в Олександрівському, Херсонському, Дніпровському та Мелітопольському повітах.

Той факт, що на передодні революції 1917 року колективне селянське землеволодіння в Росії не було остаточно знищене, дав привід радянським історикам говорити про відсутність будь-яких вагомих результатів Столипінської аграрної політики.

Разом з цим, стверджувати про консервацію головних рис південноукраїнської общини можна лише умовно. Значна частина громад у регіоні, що особливо цікаво, й після виходу до подвірно-спадкового чи без передільного землекористування продовжувала проводити часткові чи повні переділи. Надільні й куплені землі, як і в передреформений період, ділилися за зрівняльним принципом у вигляді черезсмужних ділянок. Але при цьому Столипінська реформа прискорила, принаймні на території південноукраїнських губерній, процес втягнення сільських общин до сфери капіталістичних відносин. Причиною цього була активна участь громад в процесі мобілізації надільної, казенної та приватновласницької землі, а також зростання кількості общинних кас взаємодопомоги. Внаслідок цього, в общинному землеволодінні змінилося співвідношення лише між частками надільної та купленої площі. Якщо у 1905 році воно дорівнювало в пропорції 21:1 то у 1917 році - 18:1. Тобто в роки Столипінської реформи на Півдні України відбулося не завмирання, а пристосування сільської общини до нових умов життя.

Таким чином, селянська община, як інститут та спільнота, займала важливе місце у соціально- просторовій організації життя сільського населення України та Росії. Разом з цим, внаслідок того, що процес заселення та господарського освоєння південноукраїнських губерній проходив значно пізніше, ніж на іншій території країни, а рівень капіталізації аграрного сектору мав порівняно високі покажчики, община в них не набула класичних рис. Поряд з такими усталеними функціями, як адміністративно-фіскальна, зрівняльно-передільна та асоціативно-господарська, південноукраїнська община не мала багатовікових традицій та стійкої кланової структури. У другій половині ХІХ століття в середині її розпочалися природні процеси соціальної трансформації, що торкнулися норм, цінностей та ієрархії принципів колективного буття. Столипінська аграрна реформа вплинула на сутність та зміст соціальних функцій південноукраїнської общини, що прискорило еволюцію її від "соціальної спільноти" до "соціальної спільності".

Матеріали статті можуть бути використані при викладенні таких дисциплін, як теорія управління соціальними процесами, історія соціальної роботи, історичне краєзнавство тощо. Подальша розробка теми відбудеться в контексті дослідження соціальної історії Півдня України кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Джерела та література

Мозжухин И.В. Очерки реформы крестьянского хозяйства. - М., 1917.

Измайлов А.А. Доклад 42-му Бахмутскому уездному земскому собранию о землеустройстве в Бахмутском уезде.

- Бахмут, 1907.

Дубровский С.М. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в начале ХХ века. - М., 1963.

Зырянов П.Н. Крестьянская община Европейской России. 1907-1914. - М., 1922.

Карагодин А.И. История Запорожского края (1770-1917). - Запорожье, 1998.

Статистика землевладения. 1905 год. Свод данных по 50-ти губерниям Европейской России. - СПб., 1906.

Логинов А. Краткий очерк земледелия и землепользования в Александровском уезде. - Александровск, 1906.

Постников В.Е. Южнорусское крестьянское хозяйство. - СПб., 1893.

Приймак О.М. Столипінська аграрна реформа на Півдні України (1906-1917 рр.). - Запоріжжя, 2002.

Земледельческий Центр и Юг Европейской России. - СПб., 1911.

Землеустроение хозяйства. Сводные данные сплошного по 12 уездам подворного обследования хозяйственных изменений в первые годы после землеустройства. - Пг., 1915.

Полное собрание законов Российской империи. - Т. ХХХ. - СПб., 1913.

Статистический ежегодник России. 1915 год ХІІ. - Пг., 1916.

Прыймак О. Н. Социальная трансформация южноукраинской крестьянской общины в конце ХІХ - начале ХХ в.

Статья посвящена вопросу социальной трансформации южноукраинской крестьянской общины в конце ХІХ - начала ХХ веков. Она содержит в себе анализ генезиса поземельных, социально-экономических и общностных отношений в общине в результате изменения