свобод стало причиною появи різного роду періодичних друкарських видань - у тому числі, і національних. Так, у травні 1917 р. виходить в світ перший номер офіційного періодичного друкарського органу - «Вістей Таврійського і Одеського караїмського духовного правління». Фактичним редактором журналу був євпаторійський старший А.І. Катик. Одним з головних завдань журналу було задекларовано підготовку до загальнонаціонального караїмського з'їзду; на сторінках цього періодичного органу його засновники планували розміщувати матеріали, що відносилися безпосередньо до підготовки к з'їзду, а також ті статті, в яких би висвітлювалася той чи інший бік національно-культурного життя караїмів. Гаслом «Вістей ТОКДП» було проголошено «благо караїмського народу»; під цим же девізом редакція журналу збиралася об'єднати всі прогресивні сили караїмів і повісті їх по «дорозі відродження і процвітання» [21, с.3].
У «Вістях ТОКДП» впродовж всього їх існування публікується різноманітна інформація місцевого і державного значення. Зокрема, в червні 1917 р. редакція журналу призвала караїмську громадськість, що знаходилася в стані ейфорії від проголошеної урядом свободи, використовувати перспективи, які відкривалися перед нею, але з обережністю, а саме - упроваджувати в життя караїмів лише те, що узгоджується з їх конфесійними встановленнями і традиціями; не переступити ту межу, за якою свобода переходить в анархію [21, с.2].
Необхідно підкреслити, що визначальну роль в житті караїмських общин Росії в цілому, і Таврійській губернії, зокрема, в цей період грають караїмські з'їзди усіх рівнів. Так, з 18 по 27 червня 1917 р. в Євпаторії відбувся з'їзд караїмського духівництва, на якому, окрім деяких доктринальних проблем, обговорювалися злободенні питання, пов'язані зі станом справ у караїмському суспільстві [23, с.3-10]. А з 27 серпня по 3 вересня 1917 р. в Євпаторії відбувся II Загальнонаціональний з'їзд караїмів. Це був перший з'їзд, на який були допущені жінки-караїмки; перший з'їзд, на якому караїмські общини було представлено 49 делегатами, вибраними на підставі принципу пропорційності (з розрахунку - 1 делегат на 200 членів громади обох постатей різного віку), а не на принципі представництва, як це здійснювалося раніше. Серед основних пунктів в програмі з'їзду були таки, як: обговорення можливості перекладу караїмських молитов російською мовою, або паралельне їх читання; улаштування трудового селища «Імдат Пігит» на землі, що було придбано на гроші караїмського тютюнового фабриканта І.Д. Пігита; організація загальнонаціональної допомоги караїмам, що мали потребу; дослідження засобів щодо підтримки пам'ятників караїмської історії і культури; вибори караїмського гахама на основі загальної, прямої рівної і таємної подачі голосів особами обох постатей, що досягли двадцятирічного віку (цей пункт було внесено до повісткі з'їзду за пропозицією самого С.М. Шапшала, який звернувся до караїмів із закликом взяти участь у виборах, - при цьому він визнав своїм етичним обов'язком залишатися до самого з'їзду на своєму посту) [24, с.4; 25, с.5]. На з'їзді було ухвалено резолюцію, яка наголошувала: «Караїми, будучи корінними мешканцями Криму, є об'єднаною спільністю віри, крові, мови і звичаїв особливою народністю, що спрадавна зберігає нерозривний духовний зв'язок зі своїми Константинопольськими, Єрусалимськими і Єгипетськими єдиновірцями» [25, с.8].
Слід зазначити, що караїми, серед яких було значне число заможних родин, в основній своєї масі не прийняли жовтневий переворот в Петрограді. У роки Громадянської війни більшість караїмів- військовослужбовців воювали на боці білих, більше половини з них загинуло. Відчутного удару караїмським громадам півострова завдали терористичні дії з боку «крайній лівих», що згодом прийняли страхітливі масштаби. У зв'язку із загостренням внутрішньополітичного стану в країні і Громадянською війною ситуація на півострові помітно погіршала. Так, 23 і 24 лютого 1918 р. в деяких містах Криму загинуло до 600 чоловік різних національностей; серед них було чимало караїмів [26, с.204-207]. Так, у Севастополі було вбито: відомого митця, прапорщика М.М. Казаса (племінника відомого караїмського просвітянина І.І. Казаса); підполковника у відставці Ю.І. Харченко і його братів, караїмських громадських діячів - голосного Севастопольської міської думи, голову севастопольського караїмського добродійного товариства Ф.І. Харченко і власника місцевої друкарні Д.І. Харченко; купців А.С. Казаса, Юхима Семеновича та Єфрема Семеновича Кефелі, І.Ю. Пріка [27, с.27]. У Євпаторії в перші дні січня 1918 р. внаслідок різанини, коли прибулі до міста матроси «вдиралися в мирні будинки, хапали безневинних людей, душили на очах їх рідних, розстрілювали, кидали в морі, терзали і катували жорстоко і холоднокровно», загинули: учасник Першої світової війни, штабс-капітан М.І. Гелеловіч (загинув 15 січня 1918 р. під час висадки «червоного» десанту в Євпаторії), габай євпаторійської караїмської громади І.М. Туршу, члени громади: І.А. Гелеловіч, І.Я. Нейман, А.М. Сарач, А.П. Сінані, І.С. Туршу, І.В. Шишман, А.І. Ель та багато інших. У Сімферополі від рук бандитів загинули: фабрикант А.М. Кефелі, директор Сільськогосподарського банку Б.І. Бобовіч, М.Я. Шишман (один із співвласників сімферопольської кондитерської фабрики «Братів Шишман») і Є.Н. Робачевський [27, с.27,28; 28, с.31].
Членами ТОКДП на чолі з С.М. Шапшалом було висловлено співчуття сім'ям загиблих караїмів Євпаторії, Сімферополя і Севастополя; гахам| підкреслив, виступаючи перед прихожанами в Євпаторійській кенасі на початку 1918 р., що в дні жалю та скрботи караїми повинні «пам'ятати про Бога і Його Храм», а в дні радості - об'єднаються навколо релігії і духовних цінностей [29, с.35].
У наслідку протиборства політичних сил виникли