Ще одним варіантом самопозиціонування є визначення власного ставлення до тієї чи іншої політичної проблеми, яка визначається цим суб'єктом виборчого процесу як найважливіша. На парламентських виборах 2006 р. проблеми етнонаціонального розвитку та етнонаціональної політики як вузлові були визначені у передвиборній програмі українського Народного Блоку Костенка і Плюща. У програмі під назвою «З Україною в серці!» наголошується, що цей блок є патріотичною силою, яка ставить своєю метою перетворити Україну на державу, в якій поважаються українська мова, історія, культура, традиції, підтримується українське виробництво, підприємництво і фермерство. Усі структурні елементи програми - Держава, Влада, Правосуддя, Соціальна політика, Охорона здоров'я, Економіка, Сільське господарство, Енергетика, Бюджет, Освіта, Культура, Духовність, Мовна політика, Наука, Довкілля, Молодь, Армія, Зовнішня політика - насичені пропозиціями щодо українізації усіх сфер функціонування українського суспільства [13, с.4]. Проте, слід зауважити, що у передвиборній програмі вказується на необхідність створення умов для захисту та використання мов національних меншин без конкретизації сфер використання цих мов, що також створює сприятливий ґрунт для інтерпретації цього положення виборцями, опонентами та й самою політичною силою під час політичних дебатів.

Подібний підхід, з використанням більш радикального розуміння процесів етнонаціонального розвитку України, було запропоновано Всеукраїнським об'єднанням Свобода. У передвиборній програмі під назвою Програма захисту українців наголошувалося на необхідності створення Державного комітету мовної політики, відповідального за захист та поширення української мови, повернення до паспортів громадян України та свідоцтв про народження графи «національність», забезпечення пропорційного представництва українців у всіх органах влади (не менше як 78 %) [14, с.4].

Третім варіантом самопозиціонування, який використовується у передвиборних програмах, є актуалізація звернення до декількох політичних проблем, що подаються у зв'язці. Серед 14 політичних цілей, визначених Партією регіонів на парламентських виборах 2006 р. пріоритетними, проблеми етнонаціонального розвитку посіли 11 («Підтримка всіх національних мов і культур, що складають духовну скарбницю України») та 12 («Ми - за надання російській мові статусу другої державної мови в Україні. Наше гасло: «Дві мови - один народ!») позиції. А захист прав і свобод громадян, зокрема, у сфері віросповідання й використання рідної мови розглядаються цією партією як ключ до успіху [11, с.4].

У передвиборній програмі КПУ на парламентських виборах 2006 р. етнополітичні проблеми також актуалізуються в комплексі з іншими. Серед 12 вони займають 9 позицію і подаються у контексті єдності народу України: «Зупинимо процес розколу України. Створимо умови для повноцінного культурного розвитку усіх націй і народностей, що проживають в Україні. Припинимо пропаганду культу наживи, жорстокості, насильства, пияцтва і розбещеності. Не допустимо реабілітації фашистських головорізів ОУН- УПА. Російській мові надамо статусу другої державної. Гарантуємо свободу совісті та віросповідання, не допустимо знищення канонічного православ'я. Захистимо моральні та духовні цінності українського народу» [15, с.5]. Аналіз змісту даної позиції КПУ дозволяє стверджувати, що вона містить опосередковане самопозиціювання стосовно політичних сил, які протилежно, ніж КПУ оцінюють ОУН-УПА. Водночас, інкорпорація проблеми ОУН-УПА, діяльність якої негативно оцінюється кПу, до розділу передвиборчої програми «Ми - єдиний народ», засвідчує орієнтацію партії на імовірне обрання конфліктного підходу до розв'язання етнополітичних проблем розвитку українського суспільства.

Подібна стратегія означення етнополітичних проблем у передвиборних програмах була обрана також і Блоком «Наша Україна», у програмі якого національний розвиток розглядається в контексті проблем освіти, науки, культури та духовності у розділі «Нації - духовність та освіту!», перетинаючись із проблемами середнього класу, незалежного тестування, соціального захисту, міжконфесійного миру тощо [12, с.5]; Блоком Наталії Вітренко «Народна опозиція» (проблеми подвійного громадянства та державного статусу російської мови в контексті захисту прав і основних свобод людини включені до розділу «Європейські стандарти - у норми Конституції України» [16, с.4]); Народним блоком Литвина, у програмі якого вказується на необхідність запобігання конфліктам на релігійному ґрунті, створенні умов для діалогу церков і культур, поваги до всіх мов, збереження культурної спадщини та самобутності національних меншин [17, с.4]; Соціалістичною партією України, яка посилаючись на внесений соціалістами закон про мови, вказує на забезпечення можливості кожному вільно користуватися рідною мовою [15, с.4]; Громадянським блоком ПОРА-ПРП етнонаціональні проблеми інтегровані до розділу «Рівні можливості для розвитку особистості» та визначаються в категоріях мови, традицій і культури української нації та національних меншин [18, с.5]; опозиційним блоком «НЕ ТАК» етнонаціональні проблеми України конкретизовані в контексті мовного питання та включені до розділу проблем, що стосуються гуманітарної сфери: «Розв'язання проблеми російської мови через прийняття, на основі Європейської хартії регіональних мов, закону про статус російської мови, який забезпечить право російськомовних громадян без будь-яких перешкод використовувати рідну їм мову. Ми впевнені: законодавче закріплення прав російської мови не суперечить розвитку української мови, а є реалізацією законних прав громадян України» [19, с.4].

Зауважимо, що окреслені шляхи визначення самопозиціонування у передвиборчих програмах стосуються тих політичних партій, які у своїй діяльності спираються