отримання незалежності процес „українізації" суспільства не переріс у потужну тенденцію, а сподівання на те, що переважна більшість російськомовних українців та громадян України інших національностей невдовзі приставатимуть до своєї державної мови і говорити українською стане престижним, все ще є доволі ілюзорним. За показником збереження рідної мови (мови своєї національності) українці посідали лише четверте (після росіян, угорців та кримських татар) місце: 87 відсотків українців в Україні вживали українську мову. Росіяни, що проживали в Україні, майже стовідсотково (98 відсотків) розмовляли рідною мовою. Російською розмовляє і переважна більшість євреїв, греків, німців, молдован, білорусів, корейців, чувашів та ін.
Російські політики свідомо використовують російськомовне населення для боротьби з державотворчими процесами в Україні, створюючи проросійськи зорієнтовані організації. В Криму, наприклад, діє „Товариство захисту прав людини", „Російське народне зібрання", „Екологія і життя", „Єдність", „Російська партія Криму" та інші. У цілому в Україні існує 24 регіональних та республіканських російських товариств [7, с.257].
В Криму мешкає і найбільше росіян - 67 відсотків. В Запорізькій області - 32 відсотки, Одеській - 27 відсотків, Дніпропетровській - 24 відсотки, в Херсонській - 20 відсотків росіян. Але з усіх росіян лише 1,6 відсотка вважають українську мову рідною [7, с.258]. „Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка" - заявляє дружина колишнього президента Росії Путіна В.В. [8].
Все це, та багато чого іншого, формує певну світоглядну позицію, створює негативний образ українця і України, насаджує в населення ментальність чужої держави і створює величезну небезпеку.
Мова впливає на формування національної свідомості, як окремої особистості, так і спільноти. Недарма Д. Чижевський зараховує національну свідомість до найважливіших умов культурного розвитку [9, с.75].
Українська мова переважає на селі, у просторічному спілкуванні, у художній літературі, офіційно-діловій, науковій, освітній сферах. У 1995 році по-українському мовило біля 58,5 відсотків депутатів українського парламенту. Є сподівання, що нею все частіше буде спілкуватися владна еліта. На жаль, у великих містах Сходу, Півдня та почасти Центру України українська мова практично не вживається. А саме у містах виробляється основний інтелектуальний, інформаційний та культурний продукт. У „новонароджених" україномовних школах цих регіонів для учнів і учителів україномовним є лише урок; бракує кваліфікованих педагогів.
Серйозною проблемою є статус російської мови в Україні, особливо на Сході, Півдні та у Криму, де більшість населення вважає її рідною. На жаль, держава не вживає достатніх заходів, щодо підтримки рідної мови. А якщо надати російській мові статус другої державної, то значна частина населення буде ігнорувати вивчення української. Це вказує на високу ефективність російськомовної політики в минулому та на задоволення сьогоднішніх можновладців такою ситуацією. Часто вони вважають за непотрібне опановувати державну мову, спілкуватися нею під час виступів. На жаль, в українському політикумі ще багато тих, про яких Т. Шевченко писав як про „дядьків отечества чужого".
Що можна чекати від сьогоднішніх українців, якщо вони, в переважній більшості, навчалися в російських школах. В 1987 році, наприклад, в Донецьку було 140 шкіл російських, українських - нуль; в Миколаєві - 51 російська, українських - нуль; в Херсоні - 79 російських, п'ять українських; в Запоріжжі - 95 російських, одна українська; в Сімферополі - 33 російських, нуль українських. У містах було 28 відсотків українських і 72 відсотка російських шкіл. Станом на 1995 рік росіяни мали 2073 російськомовні школи, у яких навчалося три мільйони учнів, мали 30 російськомовних театрів і 36 українсько-російських [10, с.95].
Великої шкоди для українського етносу принесла політика Москви по оргнабору українців на різні будови п'ятирічок, освоєння цілинних земель, розкуркулення, репресії. На їх місця завозились росіяни і цей процес русифікації ще жде своїх дослідників.
Стало модним розігрувати мовну карту під час виборчих компаній: одні обіцяють відстоювати права українського населення, інші - захистити статус російської мови.
Як відомо, російська мова набула статусу міжнародної. Було б добре, якби росіяни по-братньому сприяли розвитку та піднесенню престижу української мови, хоча б на Україні, адже престиж мови приносить неабияку матеріальну вигоду. Так, експорт англійської мовної продукції приносить щорічно шість мільярдів чистого доходу, а на долю Англії припадає два мільярди, що складає шосту частину її національного доходу [6, с.101].
Держава має дбати про мову як знаряддя національної єдності, проведення активної, цілеспрямованої політики, орієнтованої на виховання національно-мовної особистості. Бо ж і сама мова є духовною цінністю, а зникнення її було б втратою для людства. Майбутнє української мови вирішать наслідки протистояння двох угруповань: проукраїнського і проросійського.
Мабуть ніхто більше, ніж більшовики, не зробив у справі відродження української мови в період українізації, і ніхто потім так не винищив її носіїв, як більшовики. Дуже повільно, мляво вирішується мовна проблема і за часів незалежності. Щоб там не говорили про ущемлення прав російської мови, наша рідна мова знаходиться в жалюгідному стані. Без підтримки держави, без активної мовної політики українська мова просто зникне, а за нею і українська нація, а без цього навіщо нам незалежна країна? Кожен „неукраїнець" повинен поставити себе на місце українця і зрозуміти його тревогу, бо він не має у світі іншої землі, де він міг би зберегти і розвивати свою мову і культуру. Пора для тих, хто йде на державну службу