УДК 94(477.7-21)"1926":314.93-054

О. Ф. Штейнле

ЕТНІЧНИЙ СКЛАД ТА НАЦІОНАЛЬНІ ІДЕНТИЧНОСТІ НОМЕНКЛАТУРНОЇ ЕЛІТИ УРСР (1945-1953 PP.)

Об'єктом дослідження став етнічний склад номенклатурної еліти післявоєнної України. Показано, що, незважаючи на переважання українців серед верхівки, їхня національна ідентичність була досить деформованою. Головними ж носіями української ідеї серед керівників УРСР виступали представники творчої інтелігенції.

Ключові слова: номенклатурна еліта, етнос, національна ідентичність.

Національний склад є однією з найважливіших характеристик будь-якої соціальної групи. Відносно ж владної верхівки Радянської України це питання має особливе значення, адже саме вона визначала національний зміст української радянської державності. В українській історичній науці значного поширення набула думка про "неукраїнський" характер керівництва УРСР, в якому головну роль відігравала "російсько-єврейська" (1920-1930-і рр.) чи російська (подальші роки) меншість.

Першими цю проблему відносно післявоєнного періоду почали підіймати зарубіжні історики, які намагалися визначити етнічну приналежність верхівки України. Дж. Армстонг та Б. Кравченко, розглядаючи статистичні дані про національність ЦК КП(б)У і делегатів партійних з'їздів, першими відмітили, що радянська статистика є досить ненадійним джерелом для цього [1, р.15-18; 2, с.267-269]. Вітчизняні дослідники торкалися цього питання у контексті українсько-російських відносин та історії державної служби [3, с.397- 406; 4, с.443-445]. Однак комплексні дослідження національного складу власне номенклатурної еліти УРСР не проводилися, що вимагає продовження історичних розвідок.

Аналіз персонального складу керівництва УРСР показує, що у повоєнні роки намітилася тенденція до зростання частки та ролі етнічних українців серед еліти. У 1945 р. з 5 членів політбюро українцями були 3 (Д.С. Коротченко, М.С. Гречуха та Л.Р. Корнієць), росіянином - 1 (М.С. Хрущов) і 1 - євреєм (Д.З. Мануїльський) (національність Д.З. Мануїльського є досить неоднозначним питанням. Детальніше див. нижче).

У наступні роки (за винятком включення протягом березня-грудня 1947 р. до керівництва КП(б)У Л.М. Кагановича та М.С. Патолічева), частка українців неухильно зростала (див. таблицю 1).

Схожа тенденція існувала і в організаційному бюро ЦК. В оргбюро, обраному пленумом ЦК КП(б)У 910 липня 1946 р., з 8 членів українцями були 4 (Д.С. Коротченко, К.З. Литвин, М.С. Співак та З.Т. Сердюк). Наприкінці 1947 р., з виведенням зі складу цього органу Л.М. Кагановича та М.С. Патолічева, українці починають складати основну його частину. В подальші роки до оргбюро обиралися, переважно, представники української нації - І.Д. Назаренко, З.Т. Сердюк, П.П. Мацуй, В.Є. Семичастний, О.А. Гриза, О.І. Кириченко (у 1949 р.); Г.Є. Гришко (1951 р.). Єдиним виключенням з цього правила було нетривале перебування у складі оргбюро С.Н. Тарасова та В.П. Мжаванадзе (1950 р.).

Українцями серед 41 члена уряду Радянської України значилися 29 керівників, росіянами - 10, євреями - 1 та 1 - білорусом (відповідно 71, 24, 2,5 та 2,5 %) [6, арк.5]. Досить схожою була ситуація на обласному рівні. За даними партійної статистики, у повоєнні роки серед 123 секретарів обкомів українцями було 88 (71,6 %), росіянами - 35 (28,4 %) [7, арк.9], а серед 25 голів облвиконкомів - 22 українці та 3 росіян (88 та 12 %) [8, арк.101].

Керівництво силових структур Радянської України мало значно строкатіший національний склад. Українці переважали серед керівництва правоохоронних органів, тісно пов'язаних з урядом - наркоматах- міністерствах внутрішніх справ, держбезпеки та юстиції, Верховному Суді та прокуратурі республіки. У 1945 р. в НКДБ нарком держбезпеки (Савченко С.Р.) та 2 його заступники були українцями і лише 1 - росіянином [9, арк.1]. Що цікаво, ці дані різко контрастують з національним складом керівників середньої ланки НКДБ, серед яких абсолютну більшість складали росіяни та євреї [9, арк.2-74]. Досить схожою була ситуація в наркоматі внутрішніх справ - нарком (Рясний В.С.) та 3 його заступники - українці, 1 - росіянин [10, арк.1]. В особовій справі Прокурора УРСР (у 1944-1953 рр.) Р.А. Руденка у графі "національність" зроблено запис "українець" [11, с.372]. В документах уряду Радянської України українцем вказаний і голова Верховного Суду Петро Нощенко [12, арк.23].

Серед військової еліти, до якої можна віднести командуючих військовими округами на території УРСР, представники української нації були виключенням. Діяльність В.П. Герасименка (командуючий Київським військовим округом), А.І. Єременка (Прикарпатський ВО), К.С. Мельника (Таврійський ВО) на теренах України була досить нетривалою і не залишила помітного сліду. Так, Василь Герасименко керував округом протягом 1944-1945 рр., Андрій Єременко - 1945-1946 рр., Кіндрат Мельник - також протягом 19451946 рр. Всі інші представники військової еліти належали до російської нації. Етнічними росіянами були А.А. Гречко (Київський ВО), К.М. Галицький (Прикарпатський та Одеський ВО), В.О. Юшкевич, Г.К. Жуков, М.В. Івашечкін, М.П. Пухов (Одеський ВО), М.М. Попов (Таврійський ВО), І.В. Тюленєв та П.О. Парусинов (Харківський ВО) [13, с.40,42,140,148,167,182,185,230,239,275; 14, с.239].

Керівництво найбільших громадських об'єднань в республіці - профспілок та комсомолу - було українсько-російським, якщо вірити даним партійної статистики. З 11 членів Бюро ЦК ЛКСМ України 6 записувалися українцями, 4 - росіянами і 1 - представником "іншої національності" (за категорією статистичного звіту) [15, арк.7]. Серед Президії Укрпрофради були наявні і росіяни (голова - Анатолій Колибанов), і білоруси (Марія Блохіна), але українці переважали [16, арк.11-12].

Тож в цілому, слід констатувати переважно український характер керівництва повоєнної України. Однак вивчення лише статистичних відомостей не може надати надійної інформації щодо