Відповіддю на брак "вольового імпульсу" мало бути, на думку Донцова прищепленя "волі до життя" і "волі до влади". Замість провансальської концепції політичного симбіозу двох націй - Росії та України - "власновладство суверенної і незалежної нації". Замість хуторянського універсалізму - вмілий і розумний синтез універсалізму та націоналізму, як передумова "вселюдського прогресу". Замість демократії - "принцип ініціативної меншості й творчого насильства, як порядкуючих сил". Ці та аналогічні їм ідеї лягли в основу в основу "чинного націоналізму", нового, як твердив Донцов, світогляду, з позицій якого він не тільки перевів критику періоду українського відродження другої половини XIX і початку XX століття, а й накреслив і уточнив своє розуміння української національної ідеї.

Ключ до зрозуміння філософських основ ідеології "чинного націоналізму" дає інтерпретація Д. Донцовим поняття волі та людської природи взагалі. Воля, як її з'ясовує Донцов - це не є усвідомлене (раціональне) прагнення людини та її цілеспрямована дія з метою досягнути інтелектуально пізнаний об'єкт. Так само, вольові дії та вольові процеси не являються активністю, підпорядкованою свідомим цілям [7, с.387,388]. Ключовим в ідеології Д. Донцова стало поняття "воля". Модифікувавши відповідні ідеї Й.Ґ. Фіхте, А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, він створив власну оригінальну концепцію, згідно з якою воля - це суть душі. А відтак, на волі як метафізичній основі світу, а на душі як частині буття, котру можна дослідити феноменологічно, Д. Донцов ґрунтував власну ідеологію.

Передбачливо застерігаючи українських політиків від захоплення соціалістичними ідеями, що надходили з передреволюційної Росії, і були по суті лише ширмою старому деспотизму, Д. Донцов, у той же час, не зміг позбутися популярних для того часу тенденцій тоталітаризму ("фанатизм", "аморальність", аґресія тощо). Хоча в умовах авторитарного польського правління, що мало місце на Галичині (і де такими популярними були ідеї Донцова), боротьба українців за свої національні та загальнолюдські права не могла уникнути насильницьких методів.

Загалом у своїх численних роботах Д. Донцов розробив широку систему політичних і філософських принципів націоналізму на основі ідейних заповітів Т. Шевченка. У той час, як Д. Донцову закидалося нібито штучне нав'язування неприродного українцям волюнтаризму, що спотворює їх характер. Насправді, його позиція була результатом належного осмислення досвіду попередників. Адже волюнтаризм відомий у нашій історії з давніх часів, у традиціях наших предків, про що й наголошував Д. Донцов. У психології волюнтаризм - погляд, за яким праосновою наших духовних проявів є сильна воля. Слід зауважити, що вольовіс- тю пронизана творчість Т.Г. Шевченка. У нього, як і в І. Франка та Л. Українки, волюнтаризм переплітається з прометеїзмом. Волюнтаризмом сповнені такі Шевченкові твори, як "Гайдамаки", "Гамалія", "Кавказ", "Послання...", "Холодний яр", "Заповіт", "Мені однаково" та ін. Як писав Д. Донцов, Т. Шевченко любив тих, хто рвав кайдани, героїв. Кохав їх славу невмирущу, їх одчайдушність безжурну - тих степових лицарів. їх суворість варязьку, їх завзяття козацьке, їх віру гарячу в сильного Бога, Бога слави, і в Його справедливість" [10, с.280]. У листі до Лазаревського Шевченко писав: "На те й лихо, щоб з ним битися...". Цим він виразно вказував своїм землякам шлях до волі: "Щоб збудить химерну волю, треба миром, громадою, обух сталить та добре вигострить сокиру й заходитись вже будить" (народ). У І. Франка волюнтаризмом зокрема сповнені "Мойсей", "Вічний революціонер" і "Каменярі". А все життя та творчість Л. Українки сповнені почуття героїзму. Причому він був героїзмом "великого серця й залізної волі, що боролася з щоденним життям". У новітні часи - приклади особистостей, наділених сильною волею-волюнтаризмом - провідники ОУН і командири УПА - Є. Коновалець, С. Бандера, Р. Шухевич, К. Савур, та ін.

Волюнтаризм Д. Донцов тісно пов'язував із питанням провідної верстви. У своїй роботі "За який провід" він писав: "Відкидаючи власну ідею національну, відкидаючи, як засіб, збройну боротьбу за неї - цей сорт політиків відкидає потребу створення окремої, сильної духом і характером батави людей-провідників, які б ту ідею здійснити намагалися... Велика частина провідної інтелігенції української між першою і другою війнами та перед тим - це був зовсім інший тип психічний, який нічого не мав спільного з