Є. О. Голощапова

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ГРОМАД ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ В 20-ті рр. XX ст. (на матеріалах Запорізької округи)

В сучасній українській історіографії в рамках новітніх методологічних підходів актуалізується дослідження історії невеликих соціальних спільнот в контексті загальноісторичних суспільних процесів. До таких спільнот належать і релігійні громади, що виступають основою релігійної організації, є її первинним духовним осередком та основною ланкою в діяльності конфесії.

Одним з визначальних та первинних аспектів аналізу діяльності релігійної громади в історичному ракурсі є вивчення проблеми її соціальної структури.

У даній статті увага фокусується на соціальній структурі громад євангельських християн- баптистів Запорізької округи в 20-ті рр. XX ст.

Регіональний вимір проблеми не знайшов свого висвітлення в історіографії. Фрагментарно й викривлено соціальна структура конфесії євангельських християн-баптистів досліджена й на загальноукраїнському рівні.

Характерними рисами досліджень 20-х років є невелика кількість фактичного, переважно загальносоюзного матеріалу, описовий характер робіт та критичний погляд на різноманітні релігійні течії. У цей час у методологію наукових досліджень був введений так званий «класовий підхід». З цієї методологічної позиції релігійні організації класифікувались як представники вже не існуючого в країні «буржуазного ладу», і як ворожі до нового - соціалістичного. Прикладами таких досліджень є роботи А.І. Клібанова [1], Б.П. Кандідова [2].

З середини 30-х і до середини 50-х рр. про протестантів взагалі та баптистів зокрема друкувалися лише брошури та статті, що носили «викривальний» характер. Багато фактів в дослідницьких роботах замовчувалось та спрощувалось, що обумовлювало політизованість зроблених висновків. Це було наслідком сумнозвісного принципу партійності, а по суті - партійної кон'юнктури. Серед таких досліджень можна виділити роботи М. Галактіонова [3], М. Чудновцева [4], К. Нестеровського [5].

Серед досліджень кінця 50-80-х рр. означену проблему в своїх монографіях порушували З.В. Калінічева [6], Г.С. Ляліна [7]. Автори, поділяючи в цілому позиції своїх попередників, вважали, що до баптистських громад у 20-ті рр. входили найменш задіяні у суспільних перетвореннях верстви населення: домогосподарки, селяни-одноосібники, безробітні, інваліди, люди похилого віку.

В сучасній українській історіографії, яка змінила методологічні підходи при оцінці історії євангельських християн-баптистів, більшість досліджень має узагальнюючий характер. В той же час, вважаємо, своєчасним звернення у наукових дослідженнях до більш вузьких тематик, які в змозі не тільки суттєво доповнити наші знання з історії регіону, але й надати глибшої інтерпретації загальноукраїнській проблематиці.

Фактологічним підґрунтям статті виступають архівні документи Центрального комітету компартії України (Центральний державний архів громадських об'єднань України, Ф.1), Народного комісаріату внутрішніх справ (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Ф.5), адміністративного відділу Запорізького окрвиконкому (Державний архів Запорізької області, Ф. Р-316). У них містяться звіти місцевих окрадмінвідділів та схеми розвитку сектантства по районах, що складались з метою дослідження релігійних рухів, анкетні дані керівників громад, списки керівництва громадами та об' єднаннями, списки представників від запорізьких громад на з' їздах, списки членів громад.

Списки членів громад складалися місцевими адмінвідділами за формою, передбаченою інструкціями НКВС. У них зазначались: а) прізвище, ім'я, по батькові; б) вік; в) соціальний стан до Жовтневої революції; г) майновий стан; д) обов'язки, виконувані в громаді або посада; е) рік, з якого людина належала до даної громади чи віросповідання.

На практиці списки не завжди складались за усталеною формою, часто при їх формуванні випускались ті чи інші пункти, наприклад: вік, рік приєднання до громади, соціальний або майновий статус. Такі випущення, звичайно, зменшують інформативний потенціал джерела.

Впродовж 20-х рр. з метою дослідження та контролю за діяльністю всіх релігійних організацій, діючих на території України, окрадмінвідділи мали надсилати до НКВС відомості про кількість релігійних громад у своєму окрузі, їх списки, звіти про свою діяльність, в яких обов' язково надавали характеристику релігійним об'єднанням. НКВС у свою чергу аналізував та узагальнював інформацію отриману з місць, складаючи власні звіти. На їх основі НКВС, ЦК КП(б)У та Антирелігійна комісія при ЦК КП(б)У видавали циркуляри, інструкції, рекомендації директиви, тези, які мали використовувати місцеві органи влади вибудовуючи політику щодо релігійних організацій. Весь цей фактологічний матеріал суттєво доповнює відомості про соціальний склад громад євангельських християн-баптистів.

Порушуючи проблему загальної кількості протестантських громад в Україні у досліджуваний період, можемо погодитись з висновками полтавського дослідника Р. Сітарчука, який доводить, що підрахувати їх точну чисельність неможливо через низку обставин. По-перше, слід врахувати заідеологізованість радянської офіційної статистики, яка то перебільшувала «сектантську загрозу», завищуючи кількість віруючих, то занижувала її, подаючи це як успіхи в боротьбі з «сектантським мракобіссям». По-друге, самі протестанти постійний і ґрунтовний самооблік не вели. По-третє, частина архівних фондів у воєнні та повоєнні роки була втрачена або знищена [8, с.261-271].

До цього слід додати, що, намагаючись вести облік «сектантських» громад впродовж 20-х рр., центральні органи державної влади направляли на місця цілу низку циркулярів, розпоряджень і інструкцій. Але цифри, які подавалися у звітах місцевих органів влади, часто носили суперечливий характер. У формах статистичної звітності (таких, наприклад як «відомість про кількість релігійних громад») були враховані тільки зареєстровані громади, в той же час у звітах про розвиток сектантського руху, могли бути вказані й незареєстровані.

Через те, що робота ліквідкомів на місцях у багатьох випадках була погано організована, вони не мали змоги вести постійний облік релігійних громад. У