Таким чином, наведена низка факторів суттєво впливала на об'єктивність статистичних даних про кількість віруючих баптистів. Цей висновок стосується й визначення загальної кількості баптистів Запорізької округи впродовж 20-х рр. XX ст.

Зведена таблиця статистичних відомостей, які надійшли до підвідділу культів НКВС на 1 вересня 1924 р., свідчить, що в Запорізькій окрузі налічувалось всього 197 віруючих баптистів [9, арк.18-19], на 1 квітня 1925 р. вже - 4200 [9, арк.140]. Скоріше за все, в цифру 4200, крім членів громад, були включені також і наближені, тобто ті віруючі, які не будучи членами громади, відвідували молитовні зібрання.

Наприкінці 1925 р. у доповідній записці про роботу відділення по відокремленню церкви від держави Запорізького окрвиконкому вказані такі відомості: «в Запорізькій окрузі на грудень місяць існує 7 громад та 11 груп євангельських християн-баптистів з загальною кількістю - 1289, та 22 - служителі культу» [10, арк.161].

У той же час, проаналізувавши статистичні дані за відомостями про релігійні громади в районах Запорізької округи, складені працівниками того ж відділення, можемо зробити висновок, що загальна кількість баптистів у 1925 р., складала 1869 чоловік [11, арк.5-6, 12]. Остання цифра видається нам більш вірогідною, оскільки вона знаходить побічне підтвердження в інших джерелах, таких як списки членів громад та протоколи регіональних з'їздів, в яких обов'язково вказувались громади, існуючі в окрузі.

Статистичні дані вказують не тільки на динаміку загальної кількості баптистів, але й надають можливість побачити періоди найбільшого зростання громад.

Орієнтуючись на ці дані, вважаємо, що роками інтенсивного зростання кількості членів баптистських громад по Запорізькій окрузі, стали 1917-1925 рр.

Саме перша половина 20-х рр. була найбільш сприятливою для місіонерської діяльності баптистів. На це вказують і цифри кількості новонавернених у ці роки. Наведемо кілька прикладів. В Олександрівській громаді євангельських християн-баптистів загальна кількість віруючих на 1923 р. складала - 154 чол., в період з 1917 по 1923 рр. до громади приєднались 94 віруючих [12, арк.43-54], в Софіївській громаді - 117 чол., 67 з них приєдналось до громади за той же період [13, арк.1040-1042]. В Жеребецькій громаді на 1923 р. - 130 віруючих, 123 з них приєднались до громади в період з 1917 по 1923 рр. [13, арк.1018-1020].

Друга половина 20-х рр. стала часом певної стабілізації і внутрішнього розвитку для громад євангельських християн-баптистів. Духовні проблеми, які назріли в громадах на цей час, в тому числі і внаслідок активної євангелізації, потребували свого розв' язання. Крім того, проблему збереження віруючих у громадах поставила перед баптистами активна діяльність п'ятидесятників.

Наприкінці 20-х рр. в офіційних документах поступово знижується цифра загальної кількості баптистів Запорізької округи. В першу чергу, це помітно за даними, зафіксованими у протоколах обласних з'їздів представників баптистських громад.

У протоколі 3-го з'їзду Запорізького обласного об'єднання баптистів, що проходив з 13 по 17 листопада 1927 р., зазначено: «всього в об'єднанні нараховується 33 громади і групи з загальною чисельністю 840 членів» [14, арк.91-92].

У 1928 р. місцева влада вказує загальну кількість євангельських християн-баптистів - 895 чоловік [15, арк.8].

Таким чином, впродовж 20-х рр. спостерігаємо такі явища, як бурхливе зростання кількості членів громад євангельських християн-баптистів потім певну стабілізацію і зниження темпів зростання та наприкінці 20-х рр. - відтік віруючих з громад.

Тенденція до зменшення кількості віруючих в громадах була загальною по Україні в кінці 20-х рр. Вона була викликана радянською політикою атеїзації суспільства. Юридично конфесія отримала змогу проповідувати своє вчення, провадити молитовні зібрання, будувати власні молитовні будинки, видавати духовну літературу, організовувати товариства взаємодопомоги, відкривати курси підготовки професійних кадрів та проводити з'їзди всіх рівнів. Але фактично реалізувати всі ці можливості було дуже складно. Віруючі постійно натикались на глуху протидію влади, затягування, бюрократичну тяганину, суперечливі підзаконні акти, відкрито неприязне ставлення співробітників місцевих органів влади, нав'язування владою своїх умов легального існування громад всупереч декретам. Усе це особливо відчувалось на місцевому рівні. При цьому найголовніше -поступова зміна законодавства і обмеження юридичних прав віруючих, аж до їх позбавлення, та витиснення в «позазаконність». Через антирелігійну пропаганду постійно йшов процес формування негативного образу «баптиста-сектанта» в суспільній свідомості радянських людей та ізолювання віруючих від суспільного життя. Всі ці заходи влади спрямовані на обмеження, штучне затримання розвитку конфесії і призвели до зменшення кількості баптистських громад та віруючих в них.

Динаміка змін кількісного складу громад євангельських християн-баптистів пов'язана з їх соціальним складом, на який безпосередньо впливали суспільно-політичні та економічними процеси, що відбувалися в суспільстві.

У цьому контексті природним є питання про те, які саме соціальні групи наповнювали громади євангельських християн-баптистів.

Звертаючись до історичної ретроспективи, львівська дослідниця В.І. Любащенко вважає, що першими послідовниками баптизму в кінці XIX ст. на Півдні України ставали ремісники, крамарі, торговці, робітники малих і середніх підприємств. Серед прихильників пізнього протестантизму було також чимало селян і міської бідноти [16, с.238]. Тобто, на відміну від Росії, де євангельсько- баптистських рух завоював прихильників і серед Санкт-Петербурзької аристократії, в українських землях він став релігійних рухом низів. Можливо, саме це стало причиною того, що на початку XX ст. більшовики