Однак, швидке кількісне зростання адептів баптизму в першій половині 20-х рр. серйозно занепокоїло радянську владу. «Лояльне» відношення до «секти» призвело до того, що її вплив ставав небезпечним для молодої атеїстичної держави.

В 1922 р. у тезах ЦК КП(б)У з антирелігійної пропаганди, зокрема, зазначалось, що діяльність сект (до яких зараховувались і євангельські християни-баптисти) має «деморалізуючий вплив на Червону армію та селянство, зменшуючи боєздатність армії своєю антимілітаристською, релігійною агітацією, та антидержавною агітацією проти сплати продподатку» [17, арк.11]. У боротьбі з цим впливом у першій половині 20-х рр. антирелігійна пропаганда робила акцент на відсталості та регресивності прибічників сект, але вже з середини 20-х рр. був обраний новий, «безпрограшний» підхід.

Прискорена атеїзація суспільства вимагала створення нетерпимого відношення до віруючих. Боротьба з релігійними організаціями ставала одним з найважливіших завдань класової боротьби з капіталістичними елементами.

Отже, відповідна оцінка соціального складу та майнового стану громад євангельських християн- баптистів мала легітимізувати боротьбу проти конфесії, тиску влади на віруючих.

Радянська антирелігійна пропаганда активно впроваджувала в життя тезу про те, що основою релігійних організацій взагалі, і баптистських громад зокрема, є «дрібнобуржуазні елементи».

Класова характеристика сектантства стала однією з центральних тем праці «Сучасне сектантство» голови Всеукраїнської антирелігійної комісії В. Уласевич. Авторка стверджувала, що, «сектантство відбиває політичні й економічні інтереси заможних шарів селянства, що воно є дрібнобуржуазне за своїм класовим змістом і вороже ставиться до наших соціальних перетворень» [18, с.15]. Збільшення кількості віруючих та розвиток громад оцінювались як «намагання куркульського елементу на селі об'єднатися в які-небудь організаційні форми» [19, арк.93].

Зі свого боку, баптисти намагалися вписати конфесію в соціальну структуру суспільства, з одного боку відгородившись від агресивної позиції владних структур, з іншого - повсякчас заявляючи про свою лояльність до них.

Один з найавторитетніших діячів баптистського руху Павло Васильович Павлов на Всесвітньому конгресі баптистів в Стокгольмі у 1923 р., характеризуючи соціальний склад баптистських громад в Україні, підкреслював їх простоту і навіть бідність: «соціальний склад наших громад - робітники та селяни. Але ми багаті, багаті духом» [20, с.15].

У посланні баптистського керівництва до місцевих громад «Всім братам і сестрам, які працюють на ниві благовістя Христового», говорилося: «У бесіді з безбожниками братам і сестрам рекомендується загострити увагу слухачів на тім, що за легендами Євангелія, Ісус Христос був походження пролетарського: син дрібного ремісника теслі Йосипа, мати його була проста працююча жінка - Марія. Отже, спаситель світу за своїм соціальним станом стояв близько до пролетаріату й селянства... Безбожники пишуть і стверджують, що вчення Христа Спасителя - оплот багатих,

експлуататорських класів. Ми рекомендуємо братам і сестрам звернути увагу слухачів на наступних моментах: Ісус Христос був перший великий соціаліст і комуніст, духівник і попередник Комуністичної партії: Дві тисячі років тому Христос уперше в історії людства ввів у життя ті яскраві гасла й святі принципи, які в цей час Компартія втілює в життя. Наприклад: хто першим проголосив в античному світі великий принцип «захисту бідних, голодних і пригноблених»? - Христос. Хто перший проголосив великий соціальний принцип братерства й рівності всіх трудящих? - Христос. Ці слова написані на стінах радянських пролетарських клубів, а тим часом ці слова вперше вимовив Христос. Хто перший проголосив світу великі принципи комунізму й інтернаціоналізму, тобто злиття трудящих в одну всесвітню родину - Христос. Висновок звідси ясний, що, обпльовуючи Христа Спасителя, безбожники плюють у колодязь, з якого самі п'ють воду» [21, с.392-393].

Звісно, що це посилання з досить своєрідним тлумаченням Святого Письма - вимушений захід з метою захисту віруючих.

Отже, в 20-ті рр. XX ст. ідеологічний та політичний тиск спрямований на дискредитацію конфесії євангельських християн-баптистів ґрунтувався саме на ідеї класової боротьби. Тому оцінка соціального складу громад ставала предметом ідеологічних спекуляцій, бо від неї залежало визначення місця громади в суспільстві.

Відгородившись від ідеологічних догм радянського періоду, на основі архівних матеріалів спробуємо проаналізувати соціальний склад баптистських громад Запорізької округи.

Наявні архівні джерела переконливо свідчать про те, що в громадах євангельських християн- баптистів переважали селяни. Наглядно цю тезу ілюструє таблиця 1.

Наскільки ж була права радянська пропаганда, доводячи, що ідеологія баптизму приваблювала заможні шари населення, які нещадно експлуатують своїх єдиновірців? Найкраще це питання на регіональному рівні ілюструють «схеми розвитку сектантства» - вид звітної документації Запорізького окрадмінвідділу та списки членів громад. Ці схеми розвитку сектантства по районах складались працівниками окрадмінвідділу та надсилались під грифом «таємно» до НКВС як звітна документація.

Так, на території Оріхівського району діяла одна громада євангельських християн-баптистів, кількістю 125 чоловік, за соціальним статусом - куркулів - 0, середняків - 20, робітників - 5, інші - бідняки та кілька кустарів (кравці); на чолі громади стояли керівник та секретар, за соціальним статусом: керівник - кустар, секретар - бідняк.

У Покровському районі в с. Велико-Михайлівці громада баптистів складалася з 17 чоловік. До її складу входили середняки та бідняки.

Баптистська громада Василівського району складалася виключно з середняків та заможних селян.

У Хортицькому районі діяла громада євангельських християн-баптистів кількістю 130 членів. Всі вони були селянами. Середняків серед них - 90%, бідняків - 10%, у громаді використовувалась