В групі євангельських християн-баптистів с. Михайлівка Петро-Михайлівської сільради налічувалось 26 чоловік, за соціальним станом - селяни, за майновим - бідняки та середняки.

У Ново-Миколаївському районі діяла одна громада євангельських християн-баптистів, яка складалась з 144 чоловік, селян за соціальним станом [25, арк.58, 74, 86, 90, 131, 153].

Як бачимо, за представленими даними дуже складно зробити висновки про переважання заможних селян в баптистських громадах. Основна маса віруючих за майновим станом - середняки і бідняки, як зауважують самі працівники окрадмінвідділу. У жодній з досліджених «схем розвитку сектантства» Запорізької округи ми не знайшли відомостей про наявність класової боротьби та розшарування між віруючими [Табл. 2].

Вважаємо, що «перебільшення» в оцінці соціального складу баптистських громад з боку влади мало під собою суто політичну основу. На думку С. Кульчицького, «після експропріації буржуазії та поміщиків більшовики негайно поставили питання про зміну соціального статус тих кого вони, зневажливо називали «дрібною буржуазією», тобто власників - селян, кустарів, ремісників, торговців. Крім того, дослідник зазначає, що Ленін торкаючись долі дрібних виробників і землеробів, підкреслював «головне питання революції полягає тепер у боротьбі проти цих двох останніх класів. Щоб звільнитися від них, треба застосувати інші методи, ніж у боротьбі проти великих землевласників і капіталістів» [27, с.342].

Характеристика соціального складу не обмежується майновим та соціальним станом віруючих. Показниками потенціалу, прогресивного та динамічного розвитку громади є її статевий та віковий склад. У цьому контексті вважаємо за доцільне звернути увагу на роль родини і жінки, проблеми духовного виховання підростаючого покоління.

Статистичні данні архівних документів, зведені у таблицю 3, переконливо свідчать про те, що в баптистських громадах Запорізької округи у 20-х рр. XX ст. переважали жінки.

Жінкам у баптистській громаді відводилась особлива роль. Їхнє служіння реалізовувалось частіше усередині громади. Кожна жінка належала до певної групи, що відповідала за свою ділянку праці.

Один з постійних авторів журналу «Баптист України» А.О. Альохін, дослідивши та узагальнивши досвід різних громад, у формі настанов визначав основні напрямки діяльності жінок.

З молодими жінками, які тільки-но прийшли в громаду, працювала група наставниць. Вони мали бути тверді вірою, пізнанням Слова Божого, духовністю, аби допомагати молодим сестрам «в пізнанні служіння Господу, Церкві, чоловіку, дітям» [28, с.34].

У господарській групі досвідчені жінки навчали молодих вести родинне та громадське господарство. Керівницями цієї групи мали бути сестри, виховані в діяльних, господарських, трудових родинах, які самі вели господарство, вміли малими витратами доставляти все необхідне для своєї родини. Вони могли навчити молодих сестер вести господарство в родині, а також керувати ними при виготовленні заготівок восени, для підтримки взимку знедолених родин [28, с.35]. Ця ж група жінок займалася приготуванням святкових вечерь та слідкувала за чистотою приміщень.

У громадах існували також жіночі групи духовної підтримки. Сестри цієї групи відвідували хворих членів громади, доглядали дітей. Крім практичної допомоги вони морально підтримували людину у скруті, читали Біблію, підтримували духовний зв'язок між членами громади.

Отже, роль жінки в баптистській громаді була непересічною. Активним служінням жінки зміцнювали морально психологічний стан, внутрішньогромадські зв'язки, від чого, врешті-решт, залежала духовна атмосфера громади.

Також звернемо увагу на порівняно невелику різницю між показниками чоловічої та жіночої статі в громадах. Тобто теза про те, що до релігійності схильні більше жінки, через те, що «культурна революція» та «соціалістичні перетворення» в 20-х рр. торкнулись їх менше ніж чоловіків, не знаходить підтвердження.

Аналізуючи архівні джерела, бачимо, що баптистські громади поповнювались, перш за все, за рахунок родинних зв'язків. Є приклади коли громада - це об'єднання кількох сімей, кількох поколінь.

Поглянемо на такі статистичні дані. На середину 20-х рр.: у Оріхівській громаді - 50% від загальної кількості віруючих складали представники 4 родин; у громаді с. Нове-Запоріжжя - 81,25% від загальної кількості представники - 3 родин; у Малій Токмачці - 86% членів громади представники 10 родин; у Богуславській - 44%, представники 3 родин; у Басанській - 71% представники 3 родин; у Федорівській - 70% представники 6 родин; у Скельській - 70% - представники 8 родин. Всі перелічені громади знаходились у сільській місцевості. В міській Олександрівській громаді тільки 25,3% від загальної кількості становили члени 10 родин [підраховано за: 12, арк.45-54; 22, арк.145, 341, 351, 386; 24, арк.3-5; 26, арк.56-60].

Про спадкоємність духовних традицій свідчить той факт, що в одній родині кілька поколінь ставали членами баптистських громад. Такі приклади знаходимо в Олександрівській громаді у родинах Асауленко, Каськових, Полякових, Хохлових - до громади належали два покоління. В Жеребецькій громаді родини Драних, Дробних, Ткалічів, Шаховцових. У Софіївській громаді родини - Виноградних, Карчевських, Котелевських.

Отже, представлені цифри доводять, що основним шляхом поповнення громад євангельських християн-баптистів була родина. Причому в сільській місцевості ця тенденція проявлялася сильніше, ніж у місті. Це свідчило, з одного боку, про традиційно вищу релігійність селян, з іншого - проте, що в середині 20-х рр. соціалістичні перетворення торкнулись села менше, ніж міста.

Важливо, що сім'я в громаді - це не лише поєднання двох люблячих людей, а, перш за все, це створення ще одного елементу громади. «Тільки після вінчання в церкві шлюб вважається повноцінним. Природні відносини чоловіка і жінки, що вирішили створити нову сім'ю, віровчення