Висока включеність віруючого в життя громади не дає людині можливості зосередитись тільки на своїй родині. Для баптиста родина - це така собі «домашня» церква, де батько виконує роль наставника або пресвітера (якщо звернутися до структурних назв громади), мати - його помічниця, а старші діти - взірець для молодших. Така структура «домашньої» церкви виробляє відповідальність членів родини за свою християнську поведінку, бо вони є взірцем один для одного, а, як ми знаємо, діти набувають знання щодо відносин між людьми саме з прикладу батьків, і основні моральні цінності і засади, спосіб поведінки і життя людина виносить саме з родини. Баптистські родини мали бути прикладом для інших, особливо для невіруючих родин.

Можемо зробити висновок, що саме дотримання концепції «домашньої церкви» зробило основним шляхом поповнення баптистських громад - родину.

Важливим показником життєдіяльності та ресурсів потенційного росту і розвитку громад євангельських християн-баптистів є віковий склад громад.

Статистичні дані по Запорізькій окрузі [Див. табл. 4] засвідчують, що в громадах євангельських християн-баптистів в основному переважали віруючі вікових категорій: від 20 до 30 та від 30 до 40 років, тобто люди найбільш працездатного віку. Значний відсоток молоді означає, що громади мали досить потужний потенціал свого розвитку та встановлення тяглості традицій.

Але крім позитивного боку, значний відсоток молоді ніс у собі і певну небезпеку для громади. На сторінках свого видання баптисти висловлювали занепокоєння щодо духовного розвитку молоді, а відтак і щодо духовного стану громад: «Ми живемо в такий час, коли міцніє в людях, особливо в молодих серцях, заперечення божества. Подібний стан у духовному житті відбивається й на віруючій молоді... Християнська молодь перебуває під впливом антихристиянських поглядів і переконань. І з цієї сторони їй може загрожувати небезпека» [21, с.365-366].

Отже, великого значення набувало духовне виховання підростаючого покоління. Пересічні віруючі баптистських громад тільки в родинному колі могли познайомити дітей зі своєю вірою. Отримати духовні настанови діти євангельських християн-баптистів могли, відвідуючи молитовні зібрання. Але реалізація цієї практики була ускладнена позицією місцевих органів влади, які, переступаючи межі своїх повноважень, порушували права віруючих, не допускаючи дітей на духовні зібрання. З цього приводу до Всесоюзних та Центральних органів влади в Україні надходили скарги від євангельських християн-баптистів. Наприклад, у 1923 р. на Катеринославщині райвиконкоми через сільради заборонили присутність молоді на молитовних зібраннях, а в с. Ново-Василівка Мелітопольського повіту вимагали від пресвітера громади особисто слідкувати за тим, щоб особи молодше 18 років не потрапляли на зібрання [30, арк.192].

Створити християнські молодіжні організації в умовах все більш зростаючого тиску держави було практично неможливо. Єдиною організацією, що була створена за принципом радянських молодіжних товариств, до якої входили молоді євангельські християни-баптисти став в Запорізькій окрузі так званий «бапсомол», яким було охоплено 90% молоді Мелітопольського району [6, с.96]. Але життєздатність подібної організації, в якій намагалися поєднати нез'єднанне виявилась недовгою.

Таким чином, проблема визначення соціальної структури громад євангельських християн- баптистів набула особливої гостроти в 20-ті рр. через політизацію цього питання. В руслі розгортання класової боротьби основним аргументом влади, який «дозволяв» позбутися невдоволених або тих, хто не вписується в нове комуністичне суспільство, ставала належність до «соціально чужих». Отже, визначення соціального та майнового стану населення ставало першочерговим завданням.

У баптистських громадах переважали селяни, за майновим станом - середняки та бідні. Переживши революцію, голод, громадянську війну, вони продовжували працювати розвиваючі свої господарства, підтримуючи тих, хто мав у цьому потребу. Цілими родинами, кількома поколіннями приходили віруючи до громад, складаючи їх міцний кістяк. Старше покоління передавало свої духовні традиції молодшому забезпечуючи збереження віри. Гармонійна пропорція кількості чоловіків та жінок створювала основи для нормального розвитку громад.

Отже, соціальна структура баптистської громади 20-х рр. відповідала структурі тогочасного суспільства. Небезпечний міф про концентрацію в громадах євангельських християн-баптистів «експлуататорських прошарків» та «ворогів народу» став зручним інструментом маніпулювання суспільною свідомістю та надійним аргументом на користь репресивних заходів влади щодо баптистів на початку 30-х рр. XX ст.

Запропонована стаття не може дати вичерпні наукові узагальнення означеної проблеми. Велика кількість питань, серед яких визначення додаткових параметрів, за якими можна оцінити соціальну структуру громад, її порівняння на різних етапах історичного розвитку, вплив соціокультурних процесів тощо потребують подальшого дослідження, що відкриє нові грані соціальної історії та безпосередньо історії конфесії євангельських християн-баптистів на Україні.

Джерела та література

Клибанов А.И. Классовое лицо современного сектантства. - Л., 1928.

Кандидов Б.П. Религиозная контрреволюция 1918-1920 гг. и интервенция. - М., 1930.

Галактионов М. Классовый враг под сектантской личиной. - М., 1930.

Чудновцев М. Церковники и сектанты в борьбе против колхозов. - М., 1931.

Нестеровский К. Як колективізація нищить релігію. - Харків, 1930.

Калиничева З.В. Социальная сущность баптизма. 1917-1929. - Л., 1972.

Лялина Г.С. Новые тенденции в идеологии баптизма. - М., 1979.

Сітарчук Р.А. Про кількісне зростання членів українських протестантських конфесій у перше десятиріччя радянської влади // Наукові записки з української історії. - Переяслав-Хмельницький - Чернівці, 2000. - Вип. 10.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО). - Ф. 5. - Оп. 2. - Спр. 213.

Державний архів Запорізької області (далі - ДАЗО). -