УДК 94:[321.01:323.11](477/6)"1920/1930"

І. Є. Смирнова

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НА ДИНАМІКУ ЗМІН НАЦІОНАЛЬНОГО СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ ДОНБАСУ В 20-30-ТІ РОКИ ХХ СТ.

У статті розглядається вплив державної політики в Україні на динаміку змін чисельності населення Донбасу і його національного складу. На основі переписів населення було встановлено збільшення чисельності населення регіону і рівень урбанізації представників різних національних спільнот. Автор дійшов висновку, що одним із важливих факторів росту чисельності населення і збільшення відсотка росіян у його складі була політика індустріалізації, яка проводилася в СРСР у 1930-ті роки. Голод і репресії 1930-х років не мали суттєвого впливу на зміну чисельності населення регіону, яке не скоротилося, на відміну від інших областей України, а навпаки збільшилося.

Ключові слова: державна політика, нація, індустріалізація, репресії.

Україна - поліетнічна держава, до складу якої входять різні за походженням і ступенем соціально- економічного розвитку та культури етнічні спільноти. У сучасних умовах на державу покладено відповідне завдання щодо вироблення та реалізації ефективної політики національного будівництва. Етнонаціональна політика має забезпечити національне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, культурно-побутових особливостей, функціонування української мови в різних сферах суспільного життя. Разом з тим, гарантується створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин (на території України їх мешкає 130). Однак на сьогодні ще зарано говорити про повне розв'язання етнічних проблем в Україні та утвердження в українському суспільстві атмосфери міжнаціональної толерантності та злагоди. Значною мірою це зумовлено наявністю "білих плям" в етнічній історії України, оскільки більшість суперечностей у міжнаціональних відносинах мають історичне походження. Отже, вивчення історії окремих етносів, безперечно, є однією з актуальних проблем вітчизняної історичної науки. Невід'ємним елементом історичного пізнання є краєзнавство, що надає можливість крізь призму історії рідного краю рельєфніше побачити і пізнати історію народів. В Донбасі ніколи не існувало мононаціонального середовища, тому проблема міжетнічних відносин складає певну специфіку. Своєчасність та важливість вивчення історії етнічних спільнот Донецького регіону в 20-30- ті роки ХХ ст. також не викликає сумнівів, бо у міжвоєнний період тут відбувалися складні та суперечливі процеси, зумовлені політикою українізації, що створювало умови для розвитку національних меншин, їх звичаїв, культури, побуту. А починаючи з 30-х років відбулася модернізація економіки, що зумовило кардинальні змін у національній політиці, призвело до демографічних змін у регіоні.

З набуттям Україною незалежності зростає зацікавленість етнічною історією України як серед науковців, так і широкого кола громадськості. Наприкінці 80-х-на початку 90-х рр. побачили світ праці В. Лозицького [1, с.46-55], В. Панібудьласки [2], С. Бритченка [3], присвячені політиці українізації, її причинам, методам реалізації, досягненням. В їх роботах українізація розглядалася як прагнення радянського уряду до задоволення національно-культурних потреб різних етнічних груп в Україні. В більш пізніх дослідженнях, наприклад В. Даниленко [4, с.53-67], коренізація трактувалася як тимчасовий тактичний відступ більшовиків, метою якого було зняття напруженості в стосунках між центром і національними республіками. В дослідженнях С. Кульчицького [5, с.66-71], Д. Бачинського [6, с.204-217], В. Даниленко, П. Бондарчука [7, с.370-375] продовжилося вивчення різноманітних аспектів радянської національної політики, в тому числі її здійсненню в промислових районах України. В них приділялася увага питанню змісту політики українізації та змінам у радянській національній політиці, що відбулися в другій половині 30- х років. Слід відзначити роботу Г. Єфіменко [8, с.251-278], в якій автор доводить, що на початку 30-х років політика українізації не була припинена, була змінена лише її мета, яка полягала не в відродженні української нації, а в установленні контролю над її національно-культурним розвитком. Окремі аспекти історії створення національних адміністративно-територіальних одиниць в Україні було розглянуто в працях В. Мазура [9, с.189-200], О. Антонюка [10, с.15-28], Л. Якубової [11, с.176-224], О. Калакури, Л. Гуцало [12, с.170-173]. Одним із провідних напрямків історичних досліджень стало вивчення в 90-х рр. ХХ ст. - на початку Ххі ст. історії національних меншин, у тому числі й у міжвоєнний період [13]. З'явилися праці з історії німців [14], поляків [15], болгар [16], греків [17]. Розпочалося дослідження минулого представників різних національних груп на регіональному рівні. Робота О. Обидьонової комплексно розглядає формування етнонаціонального складу Донбасу в міжвоєнний період [18]. Слід особливо виділити дисертаційні роботи О.Ю. Сучкової, що присвячена єврейській національній меншині в Донбасі в 20-30- ті рр. ХХ ст. [19] та Н.Г. Малярчук, яка розглядає соціально-економічний та культурний розвиток росіян Донбасу в той же період [20]. Автор вважає за доцільне на основі матеріалів переписів (в тому числі й малодослідженого перепису 1937 р.) проаналізувати динаміку змін населення Донбасу в період індустріалізації. При цьому ми звернемо увагу та такі негативні фактори як голод 1932-1933 р. та репресії 1930-х років в Україні.

Метою дослідження є визначення впливу державної політики радянської влади на розвиток і кількісні зміни серед національних спільнот Донбасу в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Відступ правлячої партії від практики військового комунізму і перехід до НЕПу, спроба стабілізації міжнаціональних відносин шляхом утворення Союзу РСР супроводжувалися змінами в національній політиці більшовиків. На початку 20-х років ХХ ст. політика комуністичної партії України в міжнаціональній сфері здійснювалася згідно з рішеннями Х (1921 р.)