УДК 94(477.83/.86)"194/196":323.282:289.954

Я. В. Стоцький

РЕПРЕСИВНІ ЗАХОДИ ОРГАНІВ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ПРОТИ ВІРУЮЧИХ ГРОМАД СВІДКІВ ЄГОВИ В ГАЛИЦЬКОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ У 1940-1960-Х РОКАХ

У статті досліджується нагнітання партійно-радянськими органами, спецслужбами та уповноваженими Ради у справах релігійних культів в західних областях України системних репресій проти віруючих громад Свідків Єгови.

Ключові слова: віруючі, релігійні організації, МДБ, КДБ, репресії, антирадянська діяльність.

Дана стаття аналізує масштаби і наслідки трансформацій конфесійної мережі громад Свідків Єгови у західних областях України (Галицький регіон) у 1940-1960-х роках на основі архівних джерел архіву Президента Російської Федерації [1], Державного Архіву Російської Федерації [2], державних архівів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей [3-5], а також опублікованих архівних даних дослідників С. Іваненка [6], І. Андрухіва [7] та ін. У статті розкривається як державна репресивна політика в сталінський, а згодом і в хрущовський періоди завдала нищівного удару по віруючих цієї підпільної релігійної організації Галицького регіону, яка, все-таки, не зламалася, а вистояла і зуміла знайти сили для свого ренесансу. Бо, якщо у 1960 р. в даному регіоні органами влади було виявлено 225 релігійних громад Свідків Єгови із чисельністю 2468 віруючих, то наприкінці 1964 р. налічувалося 233 релігійні громади із чисельністю 2764 віруючих. З цього, як мінімум, випливає, що місійна нелегальна робота віруючих громад Свідків Єгови із залученням у своє віровчення нових адептів була ефективнішою, ніж партійно-державна антиєговіст- ська пропагандистська машина у синтезі із спецслужбами і місцевим російським православ'ям.

Нелояльність віруючих Свідків Єгови до радянської влади, відмова від служби в Червоній армії як під час війни, так і після, підпільне служіння, місіонерська робота, приналежність до Бруклінського центру та ін. - все це призвело до прагнення органів НКВС, НКДб й місцевих партійно-радянських органів влади мати постійний контроль над громадами-кілками Свідків Єгови. І коли їм вдавалося виявити т. зв. антира- дянські дії єговістів, наприклад, відмову від служби в армії чи розповсюдження конфесійної літератури (журналів "Пробудись", "Вартова башта" тощо), таким віруючим Свідків Єгови загрожувало ув'язнення терміном від 10 до 25 років за статтями 54-10 і 54-11 КК УРСР, т. зв. "антирадянська пропаганда і агітація". Тож, упродовж сорока наступних років віруючі релігійної організації Свідків Єгови постійно були під пресом реальних репресій проти них тоталітарної влади.

Тому, наприклад, Львівський обком КП(б)У спланував і здійснював репресивні заходи по ізоляції керівників цієї релігійної організації, щоб в такий спосіб якщо не паралізувати, то хоча б зменшити їхню анти- радянську діяльність. Водночас, у районах, де активно діяли Свідки Єгови, обком партії посилював масово-пропагандистську роботу серед населення про шкідливість сектантства. Із звіту обласного уповноваженого за IV квартал 1946 р. випливає, що у Львівській області діяла - 71 група Свідків Єгови із чисельністю 3423 віруючих [8, арк.58]. За деякими даними ("Вартова башта" за 1 лютого 1946 р.), із Західної України вже у 1945 р. було депортовано до Сибіру понад тисячу Свідків Єгови [6, с.43]. Наступна чисельна депортація Свідків Єгови (понад 6 тис. осіб) відбулася у 1951 р.

З кінця 1930-х до 1947 р.р. Керівний комітет Свідків Єгови на території СРСР очолював Станіслав Бурак, який був заарештований в 1947 р. і в тому ж році помер в лікарні Лук'янівської в'язниці в Києві. Його замінив Микола Циба, який очолював Керівний комітет у 1947-1952 р.р. За релігійну діяльність він був ув'язненим два рази у 1946-1956 і 1960-1970 р.р. [6, с.43,78].

Свідки Єгови майже впродовж всього радянського періоду не могли погодитися на те, щоб їхня "віра у всемогутнього Бога Єгову та проповідь доброї новини про Христа" була призупиненою, а організація стала б об'єктом для маніпуляції з боку органів держбезпеки і уповноважених та використовувалася б із політичною метою. Відтак, Свідки Єгови були постійною проблемою для радянської влади, оскільки вони найбільш твердо і переконливо з-поміж усіх протестантських конфесій займали безкомпромісну позицію у відстоюванні своїх релігійних переконань, і це викликало особливо негативну реакцію до них з боку репресивних органів влади, які не зустрічали такого "антирадянського опору" з боку інших релігійних організацій.

У зв'язку з цим релігійна організація Свідків Єгови, була визнана нелегальною та жорстоко переслідувалася тоталітарним сталінським режимом. Але жодні репресії та ув'язнення не зупиняли її життєдіяльності. Уповноважений Ради у справах релігійних культів Львівщини навіть намагався використовувати пресвітерів ЄХБ для індивідуальної роботи із віруючими Свідків Єгови, щоб долучили їх до баптистських громад, але тільки кілька осіб Свідків Єгови перейшли до громад ЄХБ. Відтак, задум уповноваженого виявився неефективним.

Незважаючи на різні прояви репресій з боку державної влади, у тому ж таки 1949 р., 9 червня, Свідки Єгови направили прохання до Міністерства внутрішніх справ СРСР а 16 серпня - до Президії Верховної Ради СРСР визнати їхню організацію легальною [6, с.43]. Але влада на це відповіла новими пересліду- ваннями. Так, 19 лютого 1951 р. міністр МДБ СРСР Віктор Абакумов направив Сталіну цілком таємну Записку МДБ СРСР про необхідність виселення із західних областей України і Білорусії, Молдавської, Латвійської, Литовської і Естонської РСР учасників антирадянської секти єговістів і членів їх сімей". Міністр повідомляв Сталіна, що впродовж 1947-1950 р.р. було виявлено і ліквідовано