З цього випливає, що державна атеїстична політика в сталінський період завдала ледь не остаточного нищівного удару по віруючих релігійної організації Свідків Єгови. І тільки їхній перехід до глибокого підпілля зберіг цю інституцію від цілковитої ліквідації.

На початку 1960 року управління КДБ у Тернопільській області було занепокоєне активізацією незареєстрованих релігійних громад п'ятидесятників, баптистів, греко-католиків, єговістів та ін., котрі поширювали проповідницьку діяльність, збільшуючи чисельність віруючих у своїх громадах. Начальник управління КДБ у Тернопільській області В. Золотоверхий подав таємну інформацію секретареві Тернопільського обкому КПУ Г. Шевчуку "Про діяльність сектантів, участь інтелігенції і молоді у сектантських формуваннях" за №77 від 10 лютого 1960 р. Наводячи виявлені факти нелегальних богослужінь в приватних будинках багатьох сіл районів, В. Золотоверхий нагадав Г. Шевчуку, що ст. 359 Адміністративного Кодексу УРСР і Постанова РНК СРСР №1603 від 19 листопада 1944 року "Про порядок відкриття молитовних будинків релігійних культів" та "Інструкція для уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР", затверджена 17 січня 1945 року, чітко визначають порядок і умови діяльності релігійних культів, тобто жодна релігійна громада не має права проводити релігійні відправи, не будучи зареєстрованою, або здійснювати відправи поза молитовним будинком. Отож, начальник обласного КДБ наголошує на недопустимості таких протизаконних дій незареєстрованих релігійних громад і зазначає, що обласне управління КДБ застосовує заходи для посилення оперативної роботи проти незареєстрованих та нелегальних громад [15, арк.11-12,18,40,70,77,80].

У першому кварталі 1963 року у Львівській області нелегально діяли 453 віруючих Свідків Єгови, котрі організаційно були об'єднані в 11 громад [16, арк.60]. Тобто, у 1962 році відбулося укрупнення і організаційне структурування мережі Свідків Єгови, з одночасним кількісним збільшенням, незважаючи на те, що у тому році органи державної влади знову завдали організаційні мережі Свідків Єгови відчутного удару, провівши масові арешти керівників і активних "голосителів" - проповідників.

Так, 24 квітня 1962 року було засуджено до різних термінів ув'язнення за статтею 209 КК УРСР керівників громади м. Стрия Тараса Данилківа, Йосипа Семанича і Ганну Цар за проведення нелегальних молитовних зібрань та місіонерську роботу, водночас 12 членів цієї громади заявили органам міліції про вихід із релігійної організації [16, арк.61]. Але такі заяви часто були своєрідною мімікрією з метою конспірації.

Аналогічно, наприкінці серпня 1962 року в с. Ісаїв Турківського району були засуджені на відкритому судовому засіданні до різних термінів ув'язнення за тією ж 209 статтею КК УРСР керівники громади Іван Симович, Михайло Павлишин та Степан Голишин, а 15 її членів добровільно (чи під страхом) вийшли з цієї релігійної організації [16, арк.62-63]. Наприкінці 1964 року у Львівській області діяли 11 громад віруючих Свідків Єгови, котрі разом нараховували 430 осіб [17, арк.77], перебуваючи під прискіпливим контролем органів державної влади.

Отож, влада активно нагнітала єговістську фобію, оскільки після майже поголовного вивезення до Сибіру у квітні 1951 р. всіх Свідків Єгови, за кілька років знову відбулося масштабне відтворення їхньої організаційної структури в Галицькому регіоні. Влада на це реагувала новими репресіями: так, наприклад, у 1959 році відповідними органами було репресовано 15 осіб керівного складу [18, арк.51]. Репресії влади проти активних віруючих Свідків Єгови набули постійного і широкого характеру. Наприклад, у Станіславсь- кій області 1961 році за статтею 209 КК УРСР було засуджено Федора Чорного з Бурштинського району, Ганну Зваричук із Богородчанського району, Пилипа Юрчишина з Калуського району [18, арк.65,68,69]. Усі вони отримали покарання по три роки ув'язнення у виправно-трудових колоніях загального режиму. А на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 12 червня 1961 року "Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно-корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" було засуджено на виселення терміном від 3 до 5 років віруючих релігійної організації Свідків Єгови: Калину Івасненко із с. Прутівка Снятинського району, Михайла Удуда із Лисецького району, Ганну Осічну та Пала- гею Соколенко із с. Ворохти Яремчанського району та ін. [18, арк.55,58,67]. Такі приклади репресій проти віруючих Свідків Єгови були і в інших районах області.

У Тернопільській області подібні репресії проти віруючих громад Свідків Єгови також стали систематичними. Так, у 1957 році за розповсюдження релігійної літератури (журналу "Вартова башта") і місіонерську діяльність були заарештовані органами КДБ і засуджені шість віруючих Свідків Єгови з Вишнівецького району, Микола Береза із с. Дзвиняча Заліщицького району, Григорій Бурлицький із Велико- Дедеркальського району, Омелян Шпак із с. Вербка Коропецького району. Із вступом у дію із 27 липня 1961 року статті 209 КК УРСР, арешти, засудження і ув'язнення (від 3 до 5 років) керівників організації Свідків Єгови не припинялися, наприклад, під цю статтю потрапили віруючі у Лановецькому,