УДК 94:316.7-055(477)

Ю. Ю. Сугробова ПЕРЕВАГИ МОЛОДІ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

У статті аналізуються соціальні характеристики суб'єкта молодіжної культури сучасного українського суспільства. В ієрархії потреб даного суб'єкта відзначається домінування вітальних цінностей. Особливу увагу приділено питанню відродження національних традицій української культури. Обґрунтовується, що завдання культурно-національного виховання молоді вимагає розгляду на рівні державних пріоритетів. Ключові слова: молодіжна культура, соціальні цінності, переваги молоді.

Корінні соціально-економічні й соціально-політичні зміни, що відбуваються в Україні зараз, впливають і на сферу духовного життя, породжуючи такі масштабні й небезпечні явища, як «ціннісний розлом», розпад суспільства на окремі соціальні простори, утрата самоідентичності та конфлікт поколінь.

В цих умовах критично важливою стає здатність суспільства до забезпечення самозбереження, саморозвитку та системної цілісності. Унікальний потенціал для рішення даної задачі має такий багатоплановий, комплексний і неоднозначний феномен, як культура, яка формує світогляд особистості, її ціннісні орієнтації, погляди, установки і транслюючі від покоління до покоління знання, ідеї, традиції, емоційно-художні образи і т.п.

Стан культурного середовища сьогодні вкрай суперечливий. З одного боку, безсумнівні прояви культурної кризи, яка особливо притаманна молоді. Можна об'єктивно констатувати деформацію процеса спадкоємності національно - культурних традицій, культурну стагнацію і навіть певний культурний регрес. Молодь виявилася менш захищеною в культурному відношенні категорією населення і значною мірою потрапила у своєрідний духовний вакуум, який заповнюється різними впливами, що руйнують традиційні цінності української національної культури. Основним джерелом згаданих явищ є так звана «масовая культура» країн Заходу, породжена переходом від ціннісно-орієнтованого суспільства до цільового раціоналізму, який пов'язаний з торжеством бездуховності.

Наслідком цього стали такі явища в молодіжному середовищі, як соціально-політична інфантильність, втрата національної культурної ідентичності, індивідуалізм та егоцентризм, девіантна поведінка, войовничий націоналізм, заміна справжніх культурних і духовних цінностей сурогатними і т.д.

Перший імпульс в комплексі наукового розуміння ролі молоді в суспільстві, появи нових категорій, пов'язаних з оцінкою соціального аспекту, дав студентський бунт кінця 60-х років, який прокотився по Західній Європі й Америці. Молодіжна проблематика в інтерпретації західних дослідників пов'язувалася, перш за все, з переоцінкою систем цінностей і цілей, які визначають суспільне становище певних груп, підвищенням значущості особистої самореалізації в життєвій стратегії молодого покоління.

У вітчизняній літературі основні змістостворюючі сюжети молодіжної теми ті самі, але вони виростали на іншому грунті. Практичне дослідження проблем молоді почалося в 60-х роках XX століття. Увага до молодіжної проблематики диктувалася економічними умовами колишнього СРСР: бурхливими темпами засвоєння Сибіру, Півночі, цілинних земель. Трудові ресурси країни, пов'язані з масовим залученням жінок у народне господарство, до того часу були вичерпані, молодь повинна була стати новим джерелом їх поповнення. Не випадково у загальних напрямках досліджень переважали публікації на теми: праця й молодь (16,4% від загального числа), комуністичне виховання (15%), освіта (10%) [1, c.36—41 ].

Значенню й руху молоді в соціальній структурі суспільства, а також дослідженням у галузі культури, дозвілля, психологічного стану різних молодіжних груп відводилося останнє місце (відповідно 3%, 1%, 1,4% від загального числа публікацій). Ці проблеми актуалізувалися в 80-і роки. До цього часу в країні були створені спеціалізовані наукові установи, які займалися вивченням різних аспектів життєдіяльності молоді: дослідницькі центри в Ленінградському, Московському, Київському, Свердловському, Новосибірському, Красноярському, Тартуському університетах.

Багаточисленими дослідженнями було зафіксовано незадоволення молоді різними сторонами життя, їх становищем у суспільній структурі.

Входження молоді в суспільне життя, поповнення рядів робітничого класу, селянства й інтелігенції та протиріччя, пов'язані з ними, були предметом наукового аналізу у вітчизняній літературі в 70—80-х роках (Ю.Є. Волков, С.І. Григор'єв, В.Т. Журавльов, В.А. Мансуров, В.Г. Мордкович, В.Л. Оссовський, Б.С. Павлов, В.І. Паніотто, Л.Я. Рубіна, М.Н. Руткевич, В.Н. Шубкін, В.Ф. Черноволенко та ін.) [2-6].

Різноманітність тематики досліджень проблем молоді на межі 80 - 90-х років увійшло в протиріччя з масштабами і репрезентативністю даних. Виявилися крайності: поля досліджень були або надто локальними (за результатами опиту в конкретних областях і республіках не можна було зробити висновки про тенденції розвитку молоді в масштабах СРСР), або проблеми замикалися в одній зі сфер суспільного життя (праці, суспільно-політичної активності, дозвільної діяльності і т.д.). Цілісний образ молоді, аналіз ціннісної орієнтації, культурних переваг не знаходили відображення в пріоритетах дослідницьких центрів.

Спробою подолання вказаного протиріччя стали дослідницькі проекти "Шляхи покоління" (міжрегіональне лонгітюдне дослідження), [7-10], "Соціальний образ молоді", "Соціальні ідентифікації та ідентичності". Останні два проекта реалізовані Інститутом соціології Академії наук України [9-10].

Проект "Соціальні ідентифікації та ідентичності" розвиває поставлені раніше проблеми в умовах суверенної Української держави і соціальної структури, яка трансформувалася наприкінці 90-х років. Основним завданням його став аналіз тенденцій диференціації та стратифікації в ситуації кризи, яка поглиблюється в країні. Говорячи про трансформацію соціальної структури, автори проекту С.А.Макєєв, Є.Н.Оксамитна, Є.В.Швачко відзначають, що в ході її відміняються одні ідентифікаційні практики і з'являються інші, на особистісному рівні індивідами постійно відтворюються спроби пошуку своєї групи й собі подібних. Для аналізу входження молоді в соціальну структуру суспільства важливими виявляються методологічні посилання авторів про те, що сам процес пошуку ідентичності (зарахування себе до якої- небудь групи чи спільноти) є способом вивчення соціальної структури суспільства та одночасно способом самовизначення особистості в процесі її становлення. Вони відображають функціонування фундаментальних потреб: самоорганізацію індивідуального життя і реконструкцію суспільного