УДК 94 (161.2)(477.83/.86)"1914"

О. М. Сухий, І. Г. Лозинська

СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В ГАЛИЧИНІ НА ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА РЕПРЕСІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ВЛАДИ

У статті проаналізовано становище українців у Галичині на початковому етапі Першої світової війни та

репресії місцевої адміністрації і військових по відношенню до українського цивільного населення;

інтернування галицьких українців до концентраційних таборів Талергоф та Терезін. З'ясовано відношення

українських політиків до репресивних акцій.

Ключові слова: Галичина, Перша світова війна, репресивні акції, військово-польові суди, Талергоф, Терезін.

Питання історії Першої світової війни починають все більшого значення набувати в українській історіографії, що обумовлено як великою роллю цієї події у формуванні нової політичної карти світу, так і загостренням національного питання на початку ХХ ст., в тому числі й українського. З'ясування ж подієвої історії на початковому етапі війни на прикладі Галичини, дозволяє визначити головні політичні та національні пріоритети Австро-Угорщини, місце українського питання в її державній політиці та ставленні до українського руху, яке, нажаль, відбувалося і в найгострішій формі репресій.

В українській історіографії знайшли своє відображення головні теоретичні та фактографічні аспекти історії Галичини періоду Першої світової війни [26; 27; 30; 32]. Окремі напрямки галицької регіональної проблематики належним чином висвітлювалися і польськими дослідниками [Зі; 33]. В сучасних історичних дослідженнях звернуто увагу на питання соціального становища населення Галичини в роки війни, політику російської воєнної адміністрації у краї [23; 25]. Новітні українські дослідження контрастують з окремими сучасними російськими публікаціями, автори яких стоять на принципах, означених офіційною Росією та лідерами москвофільства ще на початку ХХ ст. [22; 28]. Джерельну базу статті складають документи з фондів Центрального державного історичного архіву у Львові та преса воєнного й повоєнного періодів.

У статті поставлено завдання проаналізувати суспільно-політичний стан у Галичині до початку та в початковий період Першої світової війни в контексті української проблематики, висвітлити відношення австрійської влади до українського національного руху та русофільської партії, репресії місцевої влади щодо українців у краї та їх інтернування у Талергоф і Терезін.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

дослідити головні аспекти австрійської політики щодо українців, з'ясувавши при цьому польський та москвофільський чинники;

показати репресивні акції австрійських властей щодо українців Галичини та ставлення до цієї проблеми української еліти;

висвітлити перебування українців у таборах Талергоф і Терезін й наслідки цього інтернування для загальної оцінки національної політики австрійської влади.

В умовах загострення протиріч між Російською і Австро-Угорською імперіями австрійський уряд в останні передвоєнні роки робить спроби продемонструвати свою підтримку українців Галичини. Це виявилось у виданні інструкцій для властей у краї про однакове трактування обох націй - польської і української, у намаганні полагодити питання про мову викладання у Львівському університеті, зокрема, бажанні вводити кафедри з українською мовою викладання [30, 87-88]. Серед обіцяних австрійським урядом змін у Галичині були і усунення перешкод при створенні українських середніх шкіл, унормування проблеми урядової мови у громадах, обіцянка увести правило запрошувати українських урядовців для роботи у центральних установах Відня. У колах українських політиків піднімається питання про "свого міністра". Йдеться про те, що на пост міністра для Галичини австрійські власті призначали виключно поляків [31]. Можливо ця вимога вплинула на те, що Ю.Романчук став віце-президентом австрійського парламенту.

Однак і самі українські сили напередодні війни були неоднорідними. Вони характеризувались протистоянням між національним табором і москвофілами. На думку відомого історика і політолога І.Лисяка-Рудницького, саме ця боротьба була пробним полем, де мірялися сили прихильників національного самозречення й національного самоствердження [26, 36].

Проте москвофільське протистояння стосувалось не тільки українських національних сил. У цієї частини українського населення, що знаходилась під впливом русинсько-москвофільських лідерів вироблялось й інше відношення до австрійської влади, яке було діаметрально протилежним позиції національних українських кіл.

У передвоєнні роки галицькі москвофіли посилили проросійську агітацію. Цьому сприяла фінансова підтримка, яка надходила з-за кордону, а також політика польської адміністрації в Галичині [1].

Зміст її полягав у тому, що польські політичні партії, особливо після 1908-1909 рр., активно підтримують москвофільський табір, завдаючи у такий спосіб відчутних ударів українським національно налаштованим силам, позиції яких були напередодні Першої світової війни вже значно потужнішими, ніж москвофільські.

Не дивлячись на певну увагу до українського руху у Галичині австрійського двору в 1911-1913 рр., все таки до самого початку війни офіційний Відень не мав чіткої платформи в українському питанні.

Свідченням недооцінки українського питання віденським урядом є доповідна записка легаційного австрійського радника барона Л.Андріана про "Значення української проблеми для закордонної політики Австрії" датована 2 квітня 1914 року. Зважаючи на ворожу пропаганду з боку Росії, Л.Андріан докоряв центральному управлінню за його пасивність до дій польської адміністрації на чолі з намісником В.Коритовським, які у Східній Галичині вели наполегливу полонізаційну політику, підтримували на шкоду Австрії москвофільський рух, кидаючи колоди під ноги українцям у їхній національно-освідомлюючій праці та поборюванні москвофільства. У записці наголошувалось, що поширення москвофільського руху може згодом дати привід Росії до агресії проти Австрії, а це може довести австрійську монархію навіть до катастрофи [27, 1011-1012]. Так вперше австрійський державний муж оцінив українське питання, питання, яке набрало міжнародного значення.

Провідники української національної ідеї у Галичині в 1912 р. проголосили, а з початком війни підтвердили, що український народ