Однак перші успіхи БОПУПАЦ тривали недовго і в 1924 р. розподіл зареєстрованих громад по Подільській губернії виглядав наступним чином:

Як ми бачимо, кількість парафій цього церковного угруповання не залишалося сталим. Це пояснюється декількома причинами: посиленням/послабленням позицій конфесії у регіоні; проведенням перереєстрації релігійних громад протягом 1924 р. й остаточне визначення їх орієнтації; удосконалення статистичного обліку адміністративних органів НКВС. Практично всі парафії знаходилися у сільській місцевості [23, арк.141], що свідчить про популярність ідей єп. Павла серед сільського духовенства та віруючого селянства.

Більшість українських дослідників (А. Зінченко, О. Галамай та ряд інших) твердять, що радянська влада цілеспрямована сприяла утворенню і діяльності П. Погорілка, направляючи його енергію насамперед проти УАПЦ. Натомість, ми вважаємо, що у плані відношення радвлади до цієї конфесії можна виділити два періоди: 1923 - червень 1924 р., червень 1924 - червень 1925 р.. На першому етапі основним ґрунтом для підтримки БОПУПАЦ органами спецслужб була надія на повернення єп. Павла до обновленців, авторитет якого значно б посилив позиції останніх у регіоні. Підтвердженням цього є підготовка до проведення з'їзду "Братства" 1924 р., на якому планувалося змусити братчиків прийняти обновленську платформу. Так у звіті ДПУ за березень 1924 р. вказувалося: "Наш план по відношенню до автокефалії БОПУПАЦ продовжується. Єпископ Погорілко свою, хоча й пасивну, схильність до Синоду (обновленців. - О.Т.) підтримує. Губернський з'їзд БОПУПАЦ відбудеться на початку травня. Готуються кадри працівників для проведення на даному з'їзді принципів Синоду" [20, арк.15]. Для реалізації цих планів 26 березня усім окружним ліквідкомам, відділам ДПУ та НКВС було розіслано обіжник в якому зазначалося, що "Губз'їзд БОПУПАЦ. мається на меті використати, як підготовку для планового Всеукраїнського Православного Собору, який скликається в Харкові Священним Синодом під проводом митрополита Пимена, а тому належить вжити заходів, щоби на місцях не було роблено ніяких зайвих перешкод у спокійному виборі делегатів. З огляду на велику вагу цієї організаційної роботи належить видати негайно відповідні вказівки - всім РВК стежити пильно за ходом виборів, причому по можності доложити заходів, щоби вибрані на Губз'їзд "БОПУПАЦ" делегати, являлись рішучими приклонниками синодальної лінії (виділення наше. - О. Т.)" [9, арк.21].

Проте надії чекістів на єпископа Павла не справдилися, так як "фізіономія єпископа Погорілка по відношенню до синодальної церкви. ярко виявлена і виражається в тому, що він далеко не згоден з принципами синодальної течії, про що поширює відозви., натравлюючи духовенство проти синодальної течії". Відповідно ними було зроблено висновок, що на даному з'їзді може відбутися новий розкол, так як єп. Павло залишиться на своїй ідеологічній платформі, але частина парафій від нього відійде до Синодальної Церкви. При цьому становище БОПУПАЦ ними оцінювалося як "невизначене" і тому дати конкретні думки про подальший розвиток подій "не було можливості" [20, арк.51-52].

На з'їзд, що проходив 19-20 червня 1924 р. в с. Малі Хутори, під Вінницею. Першого дня було присутніми 97 делегатів, другого - 104, серед них: 1 єпископ, 52 священики, 2 диякони, 4 дяки, 45 мирян. Точну кількість парафій об'єднання та делегатів від районних і окружних об'єднань мандатна комісія не могла встановити. Однак, зверталася увага не те, що більшість складали представники тихоновців [19, арк.141; 24, арк.156].

Залучення до лав БОПУПАЦ, як влучно відзначає Олена Галамай у своєму дисертаційному дослідженні, відбувалося і за рахунок спекуляції у назві слова "Об'єднання". З усіх промов було видно, що роз- лад в православній церкві для неї, а головно, для священиків дуже шкідливий. Протоієрей Гулевич зазначив, що звістка про об'єднання подібна до "пасхального дзвону на селі". Священик Беневський вказував, що церковна розруха лягла важкою думкою у голови віруючих. Священик Прокопович зауважив, що віруючі, відправляючи його на з'їзд, доручили пильно придивитись до БОПУПАЦ. "Коли це справді об'єднання, то вони будуть задоволені, коли угруповання, то це їм нецікаво". Духівництво РПЦ вороже ставилося до представників БОПУПАЦ, оскільки не погоджувалось з положеннями про одружений єпископат та право священиків на другий шлюб [6, с.133]. Тому дискусії, які велись на з'їзді, зводились майже виключно до того, чи "священики мають право женитись по кілька разів та чи єпископи мають бути монахи чи ні". Більшість делегатів висказувалась за те, щоб все залишалося по-старому і православна церква на Україні не повинна поривати зв'язку з Патріархом Тихоном [24, арк.156]. Крім того, єп. Павло постійно намагався довести про свій повний відхід від "Живої Церкви" і з'їзд зайшов у глухий кут. Це призвело до того, що частина організаторів звернулася до представника влади із заявою про незаконність з'їзду на ґрунті того, що більшість учасників не були членами Об'єднання і з'їзд насправді представляв лише 40 парафій БОПУПАЦ. У результаті 20 червня 1924 р. представником влади з'їзд був закритий так і не здійснивши [6, с.133-134].

Не дивлячись на провал "чекістського" розвитку подій на з'їзді, все ж радвлади вирішила продовжити підтримку БОПУПАЦ і таємною інструкцією від 23 червня 1924 р. зазначалося, що "Центр пропонує піддержувати БОПУПАЦ там, де вже поширилася УАПЦ,