враження від засідання таким чином: «Историю используют как инструмент для сведения счетов и ведения политической борьбы. К науке это не имеет никакого отношения» [6]. Одним з головних на комісії було питання про шкільні і вузівські підручники з історії. Була вказано, що саме вони відіграють ключову роль «в наших попытках противодействовать внедрению фальсифицированных версий истории» [6]. А 30 серпня 2009 р., напередодні початку нового навчального року, в програмі «Вести недели» Президент РФ висловив незадоволення тим, що в різних підручниках по- різному подаються різні історичні події. «Это плохо, - зазначив Президент, - потому что в голове у школьников в результате этого возникает каша». Спеціально торкнувся Д. Медвєдєв і висвітлення історії нових держав, які виникли на пострадянському просторі. Не можна, - сказав він, - переписувати історію «в угоду тем или иным государствам, которые сейчас находятся в стадии развития, формируют свою национальную идентичность» [7].
Комісія з протидії спробам фальсифікації історії має свої робочі групи на місцях, зокрема в Москві. 6 квітня 2010 р. московська група під головуванням керівника префектури Південно-Східного адміністративного району столиці Володимира Зотова обговорювала питання про створення єдиного підручника з історії. Ще раніше В. Зотов заявляв про необхідність створення в РФ єдиного підручника з історії, «поскольку наличие большого числа учебных пособий создает противоречия» [8].
Слід зазначити, що на квітневому з'їзді педпрацівників в Астані перспектива «єдиного підручника» не зустріла загального схвалення. Деякі делегати від нових держав, що висловилися в обговоренні, говорили про глибокі теоретичні розбіжності між різними національним історичними школами, а представник України, як зазначалося вище, не дав чіткої відповіді. Але це не засмутило російську делегацію. Один з активних учасників з'їзду від РФ Олександр Філіпов - автор підручників і заступник начальника Національної лабораторії зовнішньої політики (ця недержавна за своїм статусом організація займається моніторингом підручників з історії в країнах пострадянського простору), оцінюючи перспективи появи єдиного підручника, говорив не стільки про ідеологічні суперечності істориків пострадянського простору, скільки про технічні перепони [1]. Цілком зрозуміло, що це не так. Відчуваючи, що про єдиний підручник сьогодні говорити просто недоречно, заступник міністра освіти і науки Росії Ісаак Калина запронував компромісний варіант: «Учебник пусть останется у каждого свой, у каждой страны свои акценты, а вот книгу для учителя нужно сделать общую, чтобы учителя имели общее представление о истории наших государств» [9].
Заступник міністра знав, що говорити. 13 травня 2010 р. ЗМІ повідомили про домовленість між російськими і українськими урядовцями про створення спільного навчального посібника для вчителів історії України та Росії. «Ми домовилися про спільне засідання комісії істориків України і Росії, - повідомив міністр Дмитро Табачник. - І думаю, що зразу ж після візиту Дмитра Медвєдєва в Україну наприкінці травня чи на початку червня таке засідання комісії відбудеться в Києві. У нас є цікаві напрацювання по створенню спільного навчального посібника для вчителів історії і суспільствознавства». Міністр запевнив, що до кінця 2010 р. посібник буде готовий. «Видамо ми його швидко, - зазначив міністр, - а охоплювати він має період від початку стародавньої історії, утворення людського суспільства на території України та Росії і до ХХІ століття» [10]. Про персональний склад комісії, за яким принципом йде/йшов(?) підбір до неї, не говориться. Що ж до спільних підручників, то міністр Д. Табачник зауважив, що про це говорити «передчасно», а віце-прем'єр В.П. Семиноженко 14 травня 2010 р. заявив категоричніше: «Коли говорять, що буде україно-російський підручник (з історії), то я хочу сказати, що він не планувався і не планується. У нас будуть українські підручники, у Росії - російські» [11].
Таким чином, російсько-українська комісія скоро приступить до роботи. На перших засіданнях, звичайно, зайде мова про концепцію навчального посібника. Не в останню чергу зміст книги буде визначати російська сторона. З чим вона приїде на засідання, можна судити вже сьогодні: по-перше, за тими оцінками, які дають російські автори підручникам з історії України, написаним українськими авторами; по-друге, за змістом підручників з історії Росії, що видаються в Російській Федерації. На перетині цих питань («що пишуть про нас» і «що пишуть про себе») чітко вималюється позиція російської сторони.
І хоча ніякого конкретного рішення в Астані не було прийнято, заступник міністра знав, що говорити. 13 травня 2010 р. ЗМІ повідомили про домовленість між російськими і українськими урядовцями про створення спільного навчального посібника для вчителів історії України та Росії. ««Ми домовилися про спільне засідання комісії істориків України і Росії, - повідомив міністр Дмитро Табачник. - І думаю, що зразу ж після візиту Дмитра Медведева в Україну наприкінці травня чи на початку червня таке засідання комісії відбудеться в Києві. У нас є цікаві напрацювання по створенню спільного навчального посібника для вчителів історії і суспільствознавства». Міністр запевнив, що до кінця 2010 р. посібник буде готовий. ««Видамо ми його швидко, - зазначив міністр, - а охоплювати він має період від початку стародавньої історії, утворення людського суспільства на території України та Росії і до ХХІ століття» [10]. Про персональний склад комісії, за яким принципом йде/йшов(?) підбір до неї, не говориться. Що ж до спільних підручників,
