Таке трактування післявоєнних подій в Західній Україні розраховане на абсолютно непоінформовану людину і має на меті закамуфлювати той факт, що на утвердження комуністичного режиму сюди після закінчення Другої світової війни була кинута величезна військово-політична потуга СРСР. Врешті-решт, автори підручника змушені це визнати. Наприкінці фрагмента, де наведено тезу про «громадянську війну» в західних регіонах СРСР, учень прочитає: ««Факторами победы над националистами являлись и мошь государственной машины, и эффективность произведенных после войны преобразований» [13, с.43]. В підручнику ця фраза не конкретизується. Факти читач знайде в українських підручниках. Вони спростовують тезу про післявоєнну боротьбу в Західній Україні як про громадянську війну. Але автори експертної доповіді ці факти відкидають.

Що ж стосується політики русифікації, яка проводилася в УРСР у післявоєнні роки, то вона російськими експертами оголошується «міфом», який поширюють автори українських підручників. І взагалі, пишуть вони, « речь шла не о русификации, а о украинизации, поскольку детей заставляли изучать в школе украинский язык против их воли и против желания родителей» [17, с.198-199].

Читаючи ці оцінки, складається враження, що автори доповіді «Освещение общей истории России и народов постсоветских стран.» абсолютно необізнані з перипетіями української історії і живуть не в сусідній державі, а десь на іншій планеті.

У такому ж становищі можуть опинитися і члени української частини комісії по спільному посібнику, якщо вони підуть стопами новітніх російських міфотворців.

Підсумки

Наприкінці травня - на початку червня 2010 р. часом, обіцяє міністр освіти і науки України Д.В. Табачник, почне роботу над спільним навчальним посібником з історії для вчителів України і Росії російсько-українська комісія. Її склад невідомий, але точно відомо, що робота буде завершена цього року. Видання одержить гриф МОН, буде віддруковане масовим тиражем і стане настільною книгою кожного вчителя історії. Теоретично, зміст посібника визначатимуть обидві сторони. Тому, ключове питання: яким буде персональний склад комісії. В сучасному російському підручникотворенні домінують автори, погляди яких, за оцінкою Ірини Карацуби, це «...комплекс фантомных болей: Советской империи уже нет, а боль за нее есть» [29]. Якщо вони (чи їх однодумці) будуть представлені в комісії, то, звичайно, переконуватимуть в необхідності прийняти свої погляди українську сторону. Як поведе себе українська сторона? Повторюємо, це залежить від її персонального складу. В Україні ще достатньо тих, що перебувають в полоні імперських «фантомів». Якщо вони будуть в комісії і стануть на точку зору росіян, то це означатиме відмову від наукових поглядів і добровільне перетворення себе на об'єкт політичних маніпуляцій. Не випадково серед авторів, так чи інакше причетних до російського підручникотворення, багато політологів і політтехнологів. Шкільні підручники з історії виявилися настільки відповідальною справою, що від їх створення професійних істориків стали усувати. По-суті, концепції, викладені в навчальних посібниках, підручниках з історії та експертних висновках, опублікованих в книзі «Освещение общей истории России и народов постсоветских стран в школьных учебниках истории новых независимых государств» (М., 2009) - це і є політтехнологічні проекти.

Поставимо низку питань:

який висновок слід робити, визнавши, наприклад, по відношенню до реалій сучасності концепцію «собирания русских земель» і «триединства русской нации»?;

як зміниться наше сприйняття історії, коли ми погодимося з російською імперською тезою, що українська нація є «проектом М. Грушевского и его сторонников», а не результатом тривалого розвитку українського етносу?;

чим обернеться визнання русифікації як неминучого і закономірного супутника модернізації?;

що означатиме визнання УРСР історичною передумовою сучасної Української держави, а УНР, ЗУНР і Української держави Скоропадського -невдалими спробами українського державотворення?;

які зміни відбудуться в нашій історичній пам'яті, коли ми визнаємо, що Голодомору 1932-1933 рр. в Україні не було, а були несприятливі погодні умови і деякі помилки керівництва при проведенні колективізації, які й спричинили людські жертви;

що буде означати для України визнання Й. Сталіна «ефективним менеджером», а масові репресії - прагматичним інструментом вирішення народногосподарських завдань?;

які наслідки буде мати сприйняття ідеї, що війну 1941-1945 рр. виграв російський народ, а не народи СРСР;

до чого приведе визнання подій в Західній Україні в перші післявоєнні роки «громадянською війною місцевих націоналістів і комуністів», а не визвольної боротьби за створення незалежної Української держави?;

як сприйматиметься нашим суспільством сучасне і майбутнє, якщо ми погодимося з відвертою неправдою, що «тепер все погано, а раніше, в Радянському Союзі (та й у Російській імперії) жили добре»?

Перелік питань можна продовжити. Але кінцевий підсумок: зрозумілий: прийняти все це - значить