відмовитися від власної національної ідентичності, оголосити незалежність України історичною помилкою. Може, на це розраховане «узгодження»? Зокрема, дуже відома в Україні постать Костянтин Затулін (нагадаємо, що одночасно він: перший заступник голови Комітету Державної Думи зі справ Співдружності Незалежних Держав і зв'язках із співвітчизниками за кордоном, директор Інституту країн СНД, член Комісії при Президенті РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії) говорив в інтерв'ю під час з'їзду вчителів в Астані: «Ведь логика какая. Если в учебниках писать, что мы за годы пребывания в Российской империи построили вот эти города, построили вот эти фабрики, подняли целину, докопались до этих полезных ископаемых, за счет которых мы сейчас живем и собираемся жить дальше, то тогда, при здравом смысле подавляющего большинства населения возникает вопрос: если мы так хорошо жили, зачем мы тогда живем порознь, в разных национальных квартирах?» [30].
Така логіка Затуліна. Комусь вона може здатися привабливою. Але вона не дає відповіді на ключове питання: чому імперії, навіть якщо комусь в них на певний час вдалося відносно добре облаштуватися, виникають, розквітають, а потім руйнуються. Російська імперія - не перша в історії, яка зникла, і відбулося це цілком закономірно, внаслідок внутрішнього розвалу. Це стосується і Радянського союзу, який знову ж таки логічно, а не в результаті якоїсь зовнішньої «змови», дійшов до свого розпаду. Затулін все спрощує і зводить до заводів, рудників і міст - всього того, що Іван Франко у своїй статті «Поза межами можливого», присвяченій перспективам незалежності України, називав шлунковими мотивами. Але «не хлібом єдиним.». Це довела історія десятків імперій, які колись підносилися до вершин своєї могутності, а потім перетворювалися в купи каміння і порох.
Нам важко уявити, до якого стану треба довести українське суспільство, щоб воно сприйняло псевдонаукові сурогати Затуліна і компанії. Але перші кроки вже зроблено. Комісія буде працювати. Те, що відкидає більшість українських істориків (але не всі!), сприймається як цілком реальне нашими російськими колегами - «узгоджувачами» та їх українськими однодумцями. Вже вимальовується і механізм утвердження/повернення «єдиномислія»: Ксенія Костіна, голова правління громадської організації «Государственный клуб», що спонсорувала проекти відомих в Росії Книг для вчителя О.А. Данилова і О.В. Філіпова, всерйоз говорить про необхідність міждержавної комісії, яка в масштабах СНД буде запобігати «пересмотру исторических событий и фактов» [30]. Тобто йдеться не про наукові дискусії, не про вивчення нових джерел, у тому числі й архівних, наприклад, документів таємних служб радянського часу, не про освоєння нових дослідницьких технологій, а про рішення чиновників, які вкажуть дослідникам, що правильно, а що - неправильно.
Не відстають і депутати Держдуми РФ. Ще у квітні 2009 р. депутатська група за активної участі К. Затуліна внесла проект Федерального закону «О противодействии реабилитации в новых независимых государствах на территории бывшего СРСР нацизма, нацистских преступников и их пособников». Поняття «реабілітація нацизму» тлумачиться надзвичайно широко. Під нього цілком можна підвести не лише політиків, але й авторів наукових досліджень в Росії і державах пострадянського простору, незгодних з офіційною точкою зору. Передбачено великий штраф або тюремне ув'язнення від 3 до 5 років [31; 32]. Проект ще не став Законом. Демократична громадськість його не сприймає. Але де гарантії, що його взагалі не буде? Причому, сьогодні вони приймуть закон, спрямований на «правильне висвітлення» історії Другої світової війни, завтра справа дійде до інших сторінок «спільної історії». Гарантій немає. Як немає й гарантій проти «спільного підручника», міждержавної комісії із запобігання «пересмотру» і багато чого, що за цим йтиме. Правда, якщо це станеться, то й Україна, і Європа, і світ дуже швидко стануть іншими.
Зенон Когут, американський історик українського походження, у свій час зазначив, що в Україні «сприйняття історії було й залишається основним полем боротьби за ідентичність» [33, с.219]. Сьогодні ця думка актуальна як ніколи. Вона кличе до конкретних дій.
Джерела та література
Одна правдивая история. Педагоги и чиновники стран СНГ обсудили возможность написания общего учебника (27.04.2010) // http://vremya.ru/print/252517.html
История без права переписки // http://politua.su/humanitarian/735.html?mode=print
Краткий курс ВВП // http://news.babr.ru/?IDE=38584
Идиатуллин Ш. Проверьте себя на соответствие должности учителя истории / Ш. Идиатуллин // http://www.kommersant.ru/test5.aspx
Нарышкин: Мы не будем смешивать историю и политику // http://www.rosbalt.ru/2009/06/17/648148.html
Фальсифицированную историю исключили из школьной программы (28.08.2009) // http://www.gzt.ru/topnews/politics/257193.html
Медведев: нельзя перечеркивать историю в угоду странам Балтии и Украине (30.08.2009) // http://www.focus.ua/foreign/60723//?p=22
Московское правительство предложило создать единый учебник по истории // http://www.nerungri.edu.ru/muuo/web/vms/doc/new36.doc
Учителя СНГ хотят создать единый учебник по истории (27.04.2010) // http://irtafax.com.ua/news/2010/04/2010-04-27- 03.html
Україна й Росія розроблять спільні посібники для вчителів історії - Табачник // http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/2041283.html
Семиноженко не буде писати підручник історії з Росією // http://www.pravda.com.ua/news/2010/05/14/5040129/
Данилов А.А. История России. 1900-1945 гг. Учебник. 11 кл. / А.А. Данилов. - М. : Просвещение, 2009. - 448 с.
История России. 1945-2008. Учебник для 11 кл. / Под ред. А.А. Данилова, А.И. Уткина, А.В. Филиппова. (2-е изд.). - М. : Просвещение, 2008. - 368 c.
А. Миллер: историческая политика уничтожает пространство для диалога (09.03.2009) // http://ru.delfi.lt/opinions/comments/article.php?id=20912698
История России. 1900-1945 гг. Книга для учителя. - М. : Просвещение, 2009. - 447 с.
Филиппов А.В. Новейшая история России. 1945-2006 гг. Книга для учителя / А.В. Филиппов. - М. : Просвещение, 2007.
