Головний висновок, який зробили автори доповіді, зводиться до наступного: «Российская империя, Советский Союз, Российская Федерация, как правопреемница СРСР .объективно выступает в данной литературе как главный и едва ли не единственный виновник бед и несчастий этих народов» [17, с.11,262]. З іншого боку, в підручниках, стверджують автори, «умалчивается обо всем хорошем, что получили народы бывшего СССР от проживания бок о бок с великим русским народом».

Ці жорсткі висновки стосуються підручників усіх пострадянських кран, за винятком Білорусії і, частково, Вірменії.

Оскільки і експертний висновок, і Книги для вчителя, і підручники для 11 класів «История России» мають одних наукових редакторів - О. Данилова і О. Філіпова - можна припустити, що теоретичні підходи до вивчення історії у всіх випадках будуть спільні.

Коли комісія такого (майже державного) рівня в РФ робить негативні висновки щодо змісту підручників з історії в нових незалежних державах, це повинно викликати реакцію стурбованості з боку чиновників відповідних міністерств пострадянських держав. Адже російські експерти прямо звинуватили національних авторів у діях і намірах, які у науковому співтоваристві абсолютно неприпустимі: в умисній, продуманій фальсифікації історії і провокуванні серед громадян своїх країн антиросійських настроїв. Однак, наскільки нам відомо, майже всі пострадянські держави, у тому числі й Україна, проігнорували цю книгу. Виняток становить лише Азербайджан, Міністерство освіти якого підготувало розширений і аргументований коментар, в якому відзначається, що ніякого націоналізму і антиросійщини в підручниках азербайджанських авторів немає і що відомості, які містяться у висновках російських експертів, спотворюють дійсність. Цей коментар поширив у Москві Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджану в Російській Федерації Полад Бюль-Бюль Огли. В заключній частині коментарю зазначається: «При создании учебников наши авторы стремились осветить историю объективно. В объективно написанных учебниках история не искажается. Это должны понимать проводившие мониторинг люди. Историки должны выявлять историческую истину и терпеливо относиться к ней. Причем, большинство этих истин в русской историографии излагается более ярко и жестко...

В Азербайджане учебники по истории написаны на базе обоснованных исторических источников, а чувство взаимного уважения и толерантности ко всем народам и нациям проходит в них красной нитью» [18].

На подібну реакцію МОН і МЗС України не спромоглися ні в 2009. ні в 2010 роках, хоча, на наш погляд, підстав мали не менше, ніж відповідні азербайджанські чиновники.

Повторюємо: ми не ставимо перед собою завдання давати розгорнутий науковий аналіз російських навчальних посібників, підручників і критичних розробок, у тому числі «Освещение общей истории России и народов постсоветских стран в школьных учебниках истории нових стран». Наша мета, враховуючи зміст цих публікацій, їх теоретичну спрямованість, зробити прогноз щодо російської концепції «спільного підручника», дад яким невдозі почнеться робота.

Росія: територія і населення

Почнемо з найзагальнішого питання: які географічні, етнонаціональні і політичні параметри визначають ключове слово концепції О.А. Данилова - О.В. Філіпова ««Росія»?

Загальновідомо, що до 1917 р. Росія була поліетнічною імперією. Її офіційною назвою - Російська імперія, послуговувалися громадяни, державні діячі, російські і іноземні дипломати. Цю назву можна знайти в офіційних документах, на політичних картах.

Слід було очікувати, що образ Росії як багатонаціональної імперії знайде належне відображення в концепції історії Росії 1900-1921 рр. О.А. Данилова. Однак, у Вступі до Книги для вчителя цього автора (а це і є його концепція) читач жодного разу не знайде словосполучення ««Російська імперія». Зате десятки разів використовується етнонім ««Росія». Проаналізувавши його зміст, виявляємо, що О.А. Даниловим слово «Росія» використовується як синонім ««Російська держава», ««Російська імперія». Географічно Росією у книзі О.А. Данилова охоплюється євразійський простір від кордонів з Німеччиною і Австро-Угорщиною на Заході і до Тихого океану на Сході.

Нічого незвичайного у цьому не було б, коли б автор у Вступі/концепції охарактеризував Росію як багатонаціональну імперію, в якій росіян («великороссов», «русских») проживало менше половини загальної чисельності населення, а розселені вони були переважно в центральних регіонах держави. Але інформація в концепції подана таким чином, що малообізнаному читачу може здатися, що Російська держава - ще моноетнічна територія, населена виключно росіянами. Складається враження, що усі країни, національні регіони і області, що входили до складу Російської імперії - це не просто приєднані у свій час до неї країни з власною багатовіковою історією і власним етнічним складом, а власне - Росія. У Вступі книги О.А. Данилова жодного разу не згадується власна назва жодної з країн, областей, території чи історичних регіонів (у тому числі, звичайно, й України), що входили до складу Російської імперії. Всі вони «розчиняються» у «розмитому», географічно і ентонаціонально невизначеному понятті «Росія». Важко вважати це випадковим.

До речі, російські експерти, автори доповіді ««Освещение общей истории России и народов постсоветских стран...» (де, нагадуємо, О.А. Данилов один з головних редакторів), прискіпливо ставляться до інформації про географію розселення етносів, яка наводиться в підручниках нових незалежних держав. Зокрема, вони жорстко критикують авторів українських підручників з приводу того, що в терміні «Україна» ті враховують не лише сучасні політичні кордони, але й етнографічні [17, с.65].

Справді, всі автори підручників історії України для 9 класу, відповідно до вимог програми МОН, пишуть, що на зламі ХІХ-ХХ