повагою. О.А. Данилов орієнтує вчителів: «...Важно показать, что Сталин действовал в конкретно-исторической ситуации, действовал (как управленец) вполне рационально - как охранитель системы, как последовательный сторонник преобразования страны в индустриальное общество, управляемое из единого центра, как лидер страны, которой в самом ближайшем будущем угрожает большая война» [19]. До цього ж закликає вчителів і О. Філіпов, тиражуючи в ««Новейшей истории России. 1945-2006 гг. Книга для учителя», думку про Сталіна, як про «самого успешного руководителя в истории СССР» [16, с.93]. Чи не означає це, що вчитель повинен переконувати учнів, що «успіхи» Сталіна урівноважують (а може й переважають!) усі ті численні факти, коли в результаті його дій гинула величезна кількість людей (за оцінкою О.В. Філіпова - ««целые общественные слои»), коли приймалися невиважені, авантюристичні злочинні рішення, які завдавали непоправних збитків суспільству? Чи не, так.
Ні, не так. Звернемося до голосу представника Російської православної церкви митрополита Волоколамського Ілларіона: «При Сталине была создана бесчеловечная система, и ничто ее не может оправдать: ни индустриализация, ни атомная бомба, ни сохранение государственных границ, ни даже победа в Великой Отечественной войне, ибо всего этого добился не Сталин, а наш многонациональный народ» [25].
З початком Другої світової війни репресії в Радянському Союзі не припинилися. Зокрема, їх об'єктом 1940 р. стали також польські військовополонені, які опинилися в руках радянських властей у вересні 1939 р. Як оцінювати цей сталінський злочин? О.А. Данилов дає в Інтернет-версії своєї концепції жорстку настанову вчителю: «С учетом политической заостренности катынского вопроса, не оправдывая убийства военнопленных в Катыни, следовало бы отметить, что со стороны Сталина расстрелы в Катыни - это был не просто вопрос политической целесообразности, но и ответ за гибель многих (десятков) тысяч красноармейцев в польском плену после войны 1920 года, инициатором которой была не Советская Россия, а Польща» [19]. Такий підхід неприйнятний в цивілізованому світі. Критики оголосили його нехристиянським, рівноцінним язичницькому принципу «зуб за зуб». Тому у надрукованому у Книзі для вчителя варіанті концепції автор «виправився»: «. С учетом политической заостренности катынского вопроса следует аргументированно показать, что в расследовании катынской трагедии немало неизученных и непроясненных вопросов» [15, с.24].
Взагалі, історія Другої світової війни викладається в суто сталіністських традиціях. Виправдовується передвоєнна політика СРСР. Аналізуючи відповідні фрагменти концепції О.А. Данилова і Книги для учителя, І. Карацуба зазначає: ««Идет игра на том, что все зло извне. Идет дикая лесть русскому народу и утверждение о том, что ему не в чем каяться - виноват Мюнхен, поляки... Идет двойная бухгалтерия, двойная мораль, все погружается в имперский националистический чад» [23].
Як зазначалося вище, у Книзі для вчителя О.А. Данилова і його підручнику для 11 класу досить мало уваги приділяється національним групам населення. Але це враження раптом зникає, коли відкриваєш Розділ 5 «Великая Отечественная война. 1941-1945 гг.», зокрема, ліхтарик ««Сотрудничество с врагом». Фрагмент під такою ж назвою і з таким же змістом є і у підручнику для 11 класу. Тут мова йде про колаборантів і, нарешті, знаходиться місце для представників прибалтійських, північнокавказьких та інших народів СРСР, у тому числі українців і татар, які воювали на боці Німеччини [12, с.391-394; 15, с.387-389].
Жителів України, які співробітничали з нацистами, в підручнику називають не лише «колабораціоністами», але й підкреслюють, що вони - «націоналісти», які ««активно сотрудничали с нацистами», брали активну участь в каральних операціях. Йдеться і про ОУН, при чому зазначається, що в Західній Україні вона користувалася ««поддержкой части населения». Згадується про батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», про дивізію військ СС «Галичина», яку «сформували націоналісти» і які були суто колаборантськими структурами. Про Українську повстанську армію в підручнику О.А. Данилова для 11 класу не говориться. Але в експертному висновку «Освещение общей истории России и народов постсоветских стран.» вояків УПА називають «партизанами фюрера» [17, с.158].
Кримські татари також заслужили особливої уваги. Про них, зокрема, сказано: «В Крыму более 20 тыс. крымских татар добровольно вступили в антипартизанские батальоны и творили кровавые расправы над участниками борьбы с нацистами». Прочитавши це, учень, природно, наповниться благородним почуттям ненависті до кримських колаборантів і буде схильним оцінити як належне зміст наступної фрази підручника, яка подається без оцінки автора: «Эти действия части населения в 1944 г. послужили предлогом для массовой депортации ряда народов, обвиненных в пособничестве врагу»[12, с.393]. Але, без сумніву, серед учнів знайдуться й такі, які не можуть зрозуміти, чому за злочини частини народу повинен відповідати весь народ, у т. ч. немовлята, підлітки, жінки, літні люди.
Часто гострі питання, на які немає однозначної відповіді, розтлумачує учням вчитель. Може, це стосується і питання про репресовані народи? Звернемося до Книги для вчителя: «Особой осторожности и сдержанности требует изучение в рамках учебного курса вопроса о депортации народов Кавказа и других народов в годы войны. Причем также следует иметь в виду, что подобные эксцесы происходили в тот период и в других странах (например, изоляция в США всех жителей японского происхождения)» [12, с.393]. Наскільки таке роз'яснення вичерпне - вирішуйте самі.
Але ж серед колаборантів були й жителі Росії, етнічні росіяни. Про них у О.А. Данилова також говориться, хоча досить скупо.