УДК 94-054.57(477.6/7)

Г. Ф. Турченко

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ РЕГІОН У СФЕРІ ІНТЕРЕСІВ ТРОЇСТОГО СОЮЗУ: ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

У статті проаналізоване місце південноукраїнського регіону в планах держав Троїстого союзу в роки Першої світової війни. Визначено, яким чином на зовнішню політику Німеччини, Австро-Угорщини та їх союзників впливав факт існування українського народу та його прагнення до національного визволення і створення власної держави.

Ключові слова: Південноукраїнський регіон, Перша світова війна, Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Союз визволення України.

Питання про місце України в воєнно-політичних планах Німеччини, Австро-Угорщини та їх союзників напередодні і в роки Першої світової війни вже було об'єктом аналізу вітчизняних істориків [1-4]. Як правило, досліджуються експансіоністські плани держав німецько-австрійського блоку, їх претензії на ту чи іншу частину української території, прагнення знайти підтримку в певних політичних верствах і колах українського суспільства. Однак, дослідники мало уваги приділяють аналізу історичного контексту, в рамках якого розроблялася і здійснювалася ця політика. Зокрема, поза увагою дослідників залишається питання: як саме сприймали німецькі і австрійські політики тодішню Україну - як етнонаціональний простір - територію, населену переважно українцями (особливим, відмінним від російського, польського та іншого населення етносом), чи просто як південно-західний регіон Російської імперії, без врахування його національних особливостей.

Знати це надзвичайно важливо, адже саме цим, значною мірою, визначався зміст політики Німеччини і її союзників щодо України. Відомо, що Україна довгий час перебувала у складі двох сусідніх імперій - Російської і Австро-Угорської, і питання про існування українців як окремого етносу багатьма європейськими політиками сприймалося як проблемне. Зокрема, російські офіційні кола (і переважна більшість російського суспільства) вважали українців частиною "триєдиного російського народу", що складався з великоросів, малоросів і білорусів; правлячий клас Австро-Угорської імперії (зокрема, польські чиновники, які домінували в апараті управління Східної Галичини) русинів (західних українців) більше пов'язували з етнічними поляками, ніж наддніпрянськими українцями. У такому ставленні до українців було багато штучного, надуманого, кон'юнктурного, навіяного історичними міфами, в полоні яких перебували імперські суспільства Європи. Але коли мова заходить про розробку планів участі держави у війні, то міфи зазвичай поступаються тверезому політичному розрахунку, врахуванню реальних обставин. Адже саме від об'єктивної оцінки всіх факторів залежить успіх чи невдача у війні. Однією з обставин, яка могла вплинути на хід війни, було прагнення залежних країн Європи (так званих "малих народів") до самостійного існування. Про сприяння цьому прагненню говорилося у всіх імперських столицях Європи. Війна оголошувалася боротьбою за визволення "малих народів" від російського чи (в залежності від сторони, яка це декларувала) від австро-угорського, або німецького іга. У цьому контексті, поставимо питання: як в політиці Німеччини, Австро-Угорщини та їх союзників по відношенню до України в Першій світовій війні враховувався етнонаціональний фактор, тобто, факт існування українського народу, його прагнення до національного визволення і створення власної держави.

На початку ХХ ст. українські землі опинилися на перетині інтересів Російської імперії, з одного боку, і Німеччини, Австро-Угорщини та їх союзників, з іншого. Це перетворювало Україну на театр військових дій у війні, що наближалася. Становище України ускладнювалося її територіальною розчленованістю: Наддніпрянщина належала Російській імперії, Західна Україна - Австро-Угорській імперії. В обох її частинах наростали опозиційні антиімперські сили, які ставили завдання створити власну державу, об'єднати в її межах західноукраїнські і наддніпрянські землі. Але ці прагнення суперечили інтересам сусідніх європейських імперій, які прагнули поширити свій вплив на українські землі. Було очевидно, що доки Австро-Угорщина володіє Західною Україною, її керівництво буде претендувати і на Наддніпрянщину. Свої інтереси в Україні мала і Німеччина. В той же час, поки у складі Російської імперії перебувала Наддніпрянщина, царський уряд прагнув захопити і Західну Україну.

Кожному регіону України у планах держав Троїстого союзу відводилося своє місце. Що ж стосується Південної України, то, враховуючи її економічний потенціал і вигідне географічне становище, вона виявилася на вістрі геостратегічних планів Троїстого союзу.

До Півдня, як історичного регіону України, прийнято відносити землі, які входили до складу дореволюційних Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній. Промислові й паливно-енергетичні потужності, великі продовольчі можливості і людські ресурси покликані були забезпечити російську армію і тил усім необхідним. Величезним було військово-стратегічне значення Півдня. Південноукраїнський регіон мав прикордонний характер. У південних портах був зосереджений весь Чорноморський флот Російської імперії, головною метою якого було забезпечення та підтримання переваги на морі, а в перспективі - десантування в район проток Босфор і Дарданелли і на Анатолійський півострів. Крім того, через Південь пролягав найближчій шлях з Німеччини і Австро-Угорщини на Кавказ, в Іран та Індію, на контроль над якими претендувала Німеччина.

В умовах війни, коли великі промислові райони імперії (Польща та Прибалтика) були окуповані німецькими військами, економічне значення Півдня різко зросло. Розгалужена мережа залізниць південноукраїнського регіону, металургія, заводи сільськогосподарського машинобудування, на базі яких було налагоджено виробництво оборонної продукції, та, нарешті, український хліб, яким забезпечувалися у роки війни фронт і більшість губерній Європейської Росії, надавали Півдню особливого значення. З початком воєнних дій саме на Південь України евакуювалася значна частина промислових підприємств із прифронтових областей. Це було пов'язане як з вигідним розташуванням регіону, так і його унікальними промисловими можливостями.

В історичній літературі південноукраїнський аспект політики Німеччини і