Австрійський уряд плекав особливі надії щодо майбутнього українських земель, оскільки Австро- Угорщина вже володіла Західною Україною. З початком Першої світової війни уряд визначився щодо "українського питання" й надіслав 20 листопада 1914 р. ноту союзникам, у якій повідомлялося, що метою австрійської політики в цій війні буде відокремлення України від Росії та заснування самостійної України. Це назавжди має послабити Росію та її вплив у басейні Чорного моря [13, с.54-55]. Наприкінці листопада 1914 р. австрійський міністр закордонних справ Берхтольд підтвердив цю думку й зазначив, що "наша головна мета в цій війні полягає у довготривалому ослабленні Росії, і тому у разі нашої перемоги ми приступимо до створення незалежної від Росії Української держави". Отже, курс на відокремлення України від Росії домінував в австрійській політиці починаючи з перших днів Світової війни.

Таким чином, хоча у своїх підходах до "українського питання" політики Австро-Угорщини і Німеччини не виділяли окремо південноукраїнський регіон і розглядали його як невід'ємну складову України, у своїх стратегічних планах вони виходили саме з його вигідного розташування з виходом до Чорного моря й потужного економічного потенціалу. Цим пояснюється значний інтерес Відня до проектів української політичної організації СВУ стосовно Півдня України.

Активна підтримка австрійським урядом у 1914-1915 рр. СВУ розпочалася після того, як восени 1914 р. союзниця Австро-Угорщини Німеччина розпочала курс на укладання з Росією сепаратного мирного договору. Це надало б Німеччині змогу всі свої сили спрямувати на Західний фронт. Побоюючись, що в такому разі Росія одержить уже окуповану австрійську Галичину, Австро-Угорщина чинила опір німецько- російському зближенню. Така розстановка міжнародних сил призвела до посиленого інтересу австро- угорських політиків до "українського питання". На початку серпня 1914 р. СВУ ввійшла в контакт спочатку з австро-угорськими урядовими чиновниками, а потім і з зовнішньополітичним відомством і Генеральним штабом Німеччини.

Українські соціалісти, маючи на той час розгалужену мережу своїх осередків в Європі й на Балканах (у Софії, Бухаресті, Константинополі) і підтримуючи зв'язки з ідеологічно спорідненими групами в підросійській Україні, запропонували програму, яка містила плани організації військової акції - проект українсько- турецького десантування в районі Одеси та на Кубані. До складу турецького експедиційного корпусу мав увійти український легіон чисельністю 1 тис. осіб, завербованих із полонених, переправлених до Стамбула. У таборах військовополонених проводилася робота по вербовці бажаючих прийняти участь у даній акції.

Плани СВУ зацікавили Відень. Австрійське міністерство закордонних справ встановило з українською організацією прямий офіційний контакт, надало для її потреб свою мережу дипломатичного зв'язку й до кінця 1914 р. профінансувало діяльність Союзу на суму щонайменше 450 тис. австрійських крон [14, с.19].

Плани СВУ були відомі турецькому уряду. Для встановлення контактів з турецькими та болгарськими урядовими і громадськими колами до Софії та Константинополя були відряджені представники Головної Української Ради (ГУР) и та СВУ.

З метою ознайомлення болгар з "українським питанням" у Софії болгарською мовою було опубліковано брошури М. Грушевського "Огляд української історії" та Л. Цегельського "Не звільнення, а пригноблення" разом з географічними картами етнічного розташування давньої Української держави. У Константинополі представники СВУ за допомогою австрійського посольства надрукували в місцевій пресі інформацію про те, що колишня самостійна Українська держава займала землі від Карпат до Волги, а тепер Україна вже багато століть перебуває під російським ярмом, а з початком війни вимагає національної свободи й готова боротися разом з Австрією, Німеччиною та Туреччиною проти спільного ворога - Росії [15, с.5].

Делегати ГУР Л. Цегельський і С. Баран зустрілися з провідниками турецької урядової політики Енвер- пашою і Талаат-беєм, які підтримали прагнення українців створити на руїнах переможеної Росії незалежну Українську державу, що стане охоронним муром від російської експансії на Балкани і Середземне море. Найбільшим досягненням місії СВУ в Константинополі стала декларація з "українського питання" Талаат- бея - міністра внутрішніх справ Туреччини, одного з трьох фактичних керівників країни, опублікована 24 листопада 1914 р. Талаат-бей заявив, що Висока Порта так само, як і кабінети берлінський і віденський, визнає необхідність визволення України з-під російського панування; після розгрому Росії османський уряд буде готовий допомогти українському народу створити незалежну державу. СВУ визнавався як загальнонаціональний представницький орган українського народу, що живе в підросійській Україні. Політичні наслідки декларації Талаат-бея важко переоцінити. Ця подія в історичній літературі характеризується як перший у міжнародних відносинах офіційний документ, у якому за українським народом визнавалося право на створення незалежної держави.

Турецькі політики і представники громадськості були перш за все зацікавлені південними українськими землями як територією, яка буде відгороджувати Туреччину від Росії з її посяганнями на Босфор і Константинополь. Про це яскраво свідчать публікації в турецькій пресі. Газета "Жен тюрк" зазначала, що "інтереси українців тісно пов'язані з інтересами Туреччини. Українська держава, якої жадають для себе українці, відділила б Росію від узбережжя Чорного моря. Створення неросійської слов'янської держави звільнило б Туреччину від політики інтриг російського царства, яке прагне запанувати над Константинополем і морськими протоками". Успіх визвольних змагань українського народу, відокремлення України від Росії завдали б нищівного удару по традиційній політиці Росії та відвернули б від Туреччини